read-books.club » Сучасна проза » Франческа. Володарка офіцерського жетона 📚 - Українською

Читати книгу - "Франческа. Володарка офіцерського жетона"

199
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Франческа. Володарка офіцерського жетона" автора Дорж Бату. Жанр книги: Сучасна проза. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.
Електронна книга українською мовою «Франческа. Володарка офіцерського жетона» була написана автором - Дорж Бату, яку Ви можете читати онлайн безкоштовно на телефонах або планшетах. Бібліотека сучасних українських письменників "read-books.club". Ця книга є найпопулярнішою у жанрі для сучасного читача, та займає перші місця серед усієї колекції творів (книг) у категорії "Сучасна проза".
Поділитися книгою "Франческа. Володарка офіцерського жетона" в соціальних мережах: 

Франческа повертається! Командний центр управління польотами НАСА чекає ще більше пригод та викликів. Джорджіо та Франческа стають героями власної бондіани, разом рятують світ й одне одного, отримують офіцерські звання та дізнаються, як правильно закручувати гайки. Нова книжка Доржа Бату — це невигадані історії про дружбу, любов, толерантність, бійки, афери, спецоперації і навіть смерть. А також про те, що робота в команді — це не лише вміння добре робити свою справу, а й бути поруч у потрібний момент.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 2 ... 114
Перейти на сторінку:

Франческа. Володарка офіцерського жетона.

Дорж Бату

Присвячую громадянину України Олегу Сенцову та моїм дітям Софії та Христині

Передмова

Перед вами — збірка коротких нарисів із життя колективу одного з центрів керування польотами НАСА, записаних старшим оператором зміни, Андрієм «Джорджіо» Васильєвим. Ця книжка — продовження книги «Франческа. Повелителька траєкторій», яка одразу після видання стала в Україні безперечним бестселером: її перший наклад повністю розійшовся ще до офіційної презентації. Якщо ви раптом її ще не прочитали, наполегливо раджу вам поки що відкласти цю книжку (хоч розумію, як це важко) і прочитати першу, інакше багато що буде вам незрозуміло.

На вас чекають веселі жарти, історії кохання та сімейних драм, захопливі спецоперації і навіть трохи еротики — словом, звичайне життя на американській військовій базі. Крім того, ви отримаєте багато корисної інформації: правильно тримати розвідного ключа навчить механік Ренді; як писати ефективні доповідні начальству, знає Франческа; як безпечно забирати дитину зі школи, покаже начальник охорони бази Маковскі; математично вивірено ловити козла вміє автор книжки; скільки коштує текіла на острові посеред океану, напише стажистка Такахаші; чому ніколи не слід намагатися трахнути систему, пояснить старший офіцер Баррел.

Книжка торкається і більш технічних тем — скажімо, в ній є деякі відомості з астродинаміки, а ще пояснює відмінності процедур управління космічними апаратами на різних типах орбіт тощо.

Сподіваюся, що, прочитавши її, ви зацікавитеся цією надзвичайно захопливою професією. Україна теж має подібних фахівців у Національному центрі управління та випробувань космічних засобів, частини якого розкидані по всій території України. Як і в США, ці оператори — частково військові, частково цивільні. Прийняті у нас процедури дещо відрізняються від американських, але суть та сама. Керувати доводиться переважно апаратами на сонячно-синхронних орбітах, які автор цієї книжки називає «геліотиками». Їх вважають одними з найскладніших об’єктів управління. Це пов’язано з тим, що зв’язок між таким апаратом і наземною станцією можливий протягом дуже короткого часу з великими перервами, загальною тривалістю від 20 до 30 хвилин на добу. За ці 20–30 хвилин, ще й поділених на 4–5 коротких сеансів, треба встигнути зняти з борту телеметричну інформацію, проаналізувати її, завантажити нову програму роботи бортових систем (вона називається циклограмою) — і все це на такій швидкості, як у модемів кінця 90-х.

У цій книжці, як і в першій, найголовнішою темою є американські цінності: свобода, гідність, патріотизм, взаємна довіра й повага, а також що буває, коли їх витісняють свавілля, корупція, страх та зневага. Ви зустрінете аж занадто знайомих персонажів: впевненого у своїй безкарності корумпованого чиновника, який розкрадає та продає гуманітарну допомогу, і народ, який боїться дати проти нього показання та перекладає провину на тих, хто їм цю допомогу надав. Це — саме те, проти чого українці вже п’ятий рік воюють на сході країни і з чим борються громадські активісти в містах і селах нашої Батьківщини.

А ще ця книжка показує, що команда — це більше ніж просто сума її учасників. Взаємовиручка, підтримка і дружнє плече часом означають набагато більше, ніж просто вміння робити свою справу. «Якщо ти в степу сам, твоя доля — втеча й полон. Якщо вас «аравт» (десятка), ваша доля — оборона й загибель. Якщо вас «джагун» (сотня), ваш шлях — короткі набіги й стрімкий відступ. І тільки якщо вас «тумен» (десять тисяч), ваш шлях — перемога. (…) Без тебе «аравт» уже не десятка. Без десятки «джагун» не сотня. Без сотні «мянгат» не тисяча, а без тисячі немає «тумена». А без десяти тисяч перемога буде дуже й дуже далеко!» Наведена автором монгольська мудрість якнайкраще це пояснює. І саме тому людина — найголовніша цінність західного суспільства. Залишається лише сподіватися, що й наше суспільство врешті-решт до цього прийде.

Олексій Парновський, старший науковий співробітник лабораторії супутникових досліджень ближнього космосу

Інституту космічних досліджень

Національної академії наук України та

Державного космічного агентства України; провідний інженер та старший науковий співробітник відділу досліджень геофізичних явищ та космічної погоди

Головного центру спеціального контролю

Національного центру управління та випробувань космічних засобів; кандидат фізико-математичних наук

Імена деяких персонажів змінено. Збіг з реальними подіями випадковий

 ПРОЛОГ

Про любов, ненависть і неможливе

Коли понад двадцять років тому я вперше опинився перед камерою як журналіст і записував свій перший стендап (з англійської «stand up» — це безпосередня поява кореспондента в кадрі), то через хвилювання трохи не вмер, хоч того стендапу було ледь більше хвилини. До того ж це був запис, а не прямий ефір.

Я думав: «Та ну його к дідьку, це для мене занадто складно» — і щиро вірив, що це мій перший і останній стендап. А вийшло так, що журналістика стала моєю професією на довгих двадцять років.

Коли я вперше опинився в прямому ефірі (а це було не просте ввімкнення, бо я працював ведучим цілої інформаційної програми), то вдруге ледь не вмер від страху. Тому що страшно — на тебе дивиться ціла студія, вся країна, і ти, здається, не маєш права на помилку. 

Я думав: «Та пішло воно все під три чорти!» — але прямий ефір став моїм улюбленим форматом у новинарстві.

Через багато років, коли я вирішив змінити професію і взятися за щось інше, то прийшов у дослідницьку лабораторію, яка стала моєю першою сходинкою до НАСА. Там я вперше зіткнувся із пресом на 120 тисяч фунтів. Страшна машина, скажу я вам. Високий тиск, висока відповідальність. Пам’ятаю, цю машину я ненавидів і боявся її понад усе. Через рік я почав її лагідно називати «My Big Mama», навчився нею керувати й відчувати всі її тонкощі. 

Кілька років тому я вперше переступив поріг свого командного центру. Коли ж дізнався, чим мені доведеться займатися, то одразу вирішив, що треба хутко звідти вшиватися. Професор Рассел, мабуть, щось відчував, тому всюди водив мене, міцно підтримуючи за лікоть.

Математика — то окрема пісня. Я завжди її боявся і ненавидів. Знаєте, чому я тішився найбільше, коли вступив до університету? Що нарешті вивчатиму китайську, про яку я так давно мріяв? Дзуськи! От дідька лисого! Я радів, що в мене не буде ні фізики, ні математики. Тепер фізика й математика — мої будні.

Пам’ятаю свою першу зміну в командному пункті. Ми з Франческою — зелені стажери, доктор Рассел — наш керівник. Після довгих розрахунків (смішно згадувати, але тоді ми робили корекцію однієї-єдиної траєкторії аж чотири години) потрібно було дати команду для увімкнення на супутнику двигунів орієнтації. 

Сорочка прилипла до спини. Кров у голові гупала так, що заглушувала всі навколишні звуки. «Г’юстон, Сі-Ті, до запуску готові», — дерев’яним голосом сказала Франческа. «Сі-Ті, Г’юстон, прийняли», — відгукнулась у навушниках сувора дівчина на ім’я Дженіфер. І через секунду, вже лагідніше, додала: «Не бійтесь! У вас усе вийде!

1 2 ... 114
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Франческа. Володарка офіцерського жетона», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Франческа. Володарка офіцерського жетона"