Читати книгу - "Лялька, Айрін Сторі Irene Story"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Склад, в який приїхала на зустріч Елена, виглядав занедбано. Не було схоже, що тут хтось щось ховав чи торгував чимось.
- Елено, чуєш нас?
- Так.
- Шуми якісь є?
- Ні. Мені саме приміщення здається дивним вибором для зустрічі.
- А ти хотіла зустрічі в ресторані?
- Я взагалі цього не хотіла, Федеріко.
Елена тренувалась дві години, щоб навчитись розмовляти в мікрофон, який був закріплений в неї під одягом. Вона намагалась майже не ворушити губами, щоб, якщо тут і були приховані камери, то вони не могли схопити те, що вона з кимось говорить. Навушники було приховано розпущеним волоссям. Лампочку, яка періодично миготіла на навушниках, заклеїли пластирами.
- Там нікого більше не має?
- Я тут сама. Я навіть обійшла цю будівлю, якщо її можна так назвати. Тут пусто і немає камер. Принаймн,і я не бачу вогників. В мене враження, що я так і залишусь тут сама, що ніхто не приїде.
- Чому ти так думаєш?
- Схоже, що тут взагалі ніхто не був.
- Ти правильно приїхала? Користуючись навігатори?
- Подивись сам, де моя геолокація на радарі.
Патрисія, яка так само слухала Елену в навушниках, одразу розвернула для Федеріко екран лептопу.
- Так, бачу. Все правильно. Ну, тоді чекай.
- Ну, тоді дякую, Федеріко. Патрисіє, не видно ніякого руху в напрямку до мене?
- По камерах ти остання, хто проїхав по тій дорозі.
- Можна я вже поїду? Мені тут неспокійно.
- Зброя з собою?
- Ззаду на поясі. Я прикрила її плащем. Не в цьому справа. Мені здається, нас відволікають від чогось. Мене виманили сюди. Альдо з Ернесто там, у них. Що у вас, без змін?
- Ми досі сидимо в моїй квартирі, Елено. Всі тут: і Каталіна, і Фабіо. Патрисія притискається до мене.
- З відділку новин не було?
- Там всі озброєні. Чого ти вигадуєш?
- Не знаю. Дарма я сюди приїхала.
На цьому складі Елена постояла ще півгодини.
- Федерико, Патрисіє, ніхто не приїхав. Я їду до вас.
- Добре, будь на зв’язку.
Коли Елена виїхала зі складу, проїхала декілька метрів і почула дивний звук. Він нагадував те, як каміння попадає під капот. Потім звук став гучніше – і це вже нагадувало те, наче луснула шина, хоча автомобіль досі їхав рівно. Але коли вже розбилось заднє бічне скло, Елена зрозуміла, що автомобіль прострілюється, і чим далі вона їхала, тим гучніше та влучніше ставали постріли.
- По автомобілю стріляють.
- ЩО?!
- Ситуація погіршується. Чим далі я їду – тим більше наближаюсь до стрілка, але я його не бачу. Зупинитись теж не можу, тому що мішень стане легкодоступною.
- Елено, з’їжджай з дороги!
- Куди, до біса, Федеріко?
- Патрисія вже шукає, а Фабіо викликає патруль. Все буде добре.
- Якщо вони попадуть в бензобак… Вони вже пробили заднє скло!
- Петляй!
- Знайшов гонщицю…
Елена дістала з вух навушники та перейшла на гучномовець, тому що не могла зосередитись на дорозі через шум від голосів в голові.
- Елено, ти чуєш? Це Патрисія. Слухай, там буде розворот, біля нього є невеликий пагорб. Я так розумію, що тебе звідти і обстрілюють.
- Чудово…
- Так, це справді чудово. Ти маєш заїхати під цей пагорб – тоді тебе не буде видно. Зможеш це зробити?
- Я в цьому найбільше зацікавлена.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Лялька, Айрін Сторі Irene Story», після закриття браузера.