Читати книгу - "Свята Земля, Тарас Мельник"

19 жовтня 2019 року в місті Гострий Камінь, о другій тридцять ночі, на телефон диспетчера прибуло повідомлення: «Допоможіть, він вбиває нашого батька!». Після цих слів зв'язок з абонентом різко перервався. Рядова поліції Дундук Ольга, яка заступила на зміну, згідно посадової інструкції, терміново встановила адресу отриманого дзвінка (потерпілі телефонували до відділка з стаціонарного номера) та передала найближчому патрулю. 19 жовтня у нічний період патрулювання Приміського району, в якому знаходився зазначений будинок, здійснювалося сержантом поліції Порошенком Андрієм та старшим сержантом поліції Чорним Віталієм. Офіцери одразу вирушили на виклик, оскільки вони обоє перебували лише за декілька кварталів від названої адреси. Порошенко та Чорний прибули через десять хвилин, однак замість очікуваної сімейної сварки, які звичні для містечка, застали спокійну обстановку навколо. Але, щоб переконатися у відсутності небезпеки, поліцейські вирішили негайно розбудити господарів і запитати чи не телефонував ніхто на 112 з проханням допомогти. Згідно інструкції, за такий виклик потрібно було відзвітувати.

На гучний стукіт та телефонні дзвінки диспетчера ніхто не відповідав, тому офіцери прийняли рішення виламати замок. Вони мотивували це тим, що існувала небезпека для життя та здоров’я жителів будинку. Порошенко вийняв свій пістолет і кулями вибив дірки навколо металевого замка, а тоді вдарив по ньому ногою, збивши завіси. За розтрощеними дверима, поліцейські одразу побачили закривавлений труп собаки. Їм стало зрозуміло, що в домі сталося щось гірше побутового насильства, тому Чорний викликав швидку.

Пересуватися темним будинком поліцейським довелося з ввімкненими ліхтарями, оскільки всі вікна були застелені зсередини темними шторами, наче господарі не хотіли, щоб хтось побачив, що відбувається в кімнатах. На сходах до другого поверху і проході до кухні офіцерам вдалося помітити сліди крові, які залишилися від підошви ймовірного вбивці. Хтось зарізав собаку та рушив будинком далі, полювати на господарів, при цьому не боючись залишити за собою докази.

Серед кухні патрульним вдалося виявити перше тіло. Жінка, на вигляд близько сорока років, лежала в калюжі власної крові, яка займала четверть підлоги кімнати. Патрульні перевернули її, оскільки покійна впала обличчям донизу, і вжахнулися від побаченого. Лобова частина черепа була майже повністю зім’ята всередину, наче хтось дуже довго бив по ній твердим предметом, бажаючи начисто знищити. Затримуватися на першому поверсі, поліцейські не стали, почувши дивні кроки з другого поверху. Здавалося, що вбивця ходив будинком, шукаючи чергову жертву, або заманював копів.

Зі зброєю в руках, офіцери попрямували до сходів, і за допомогою світла ліхтарів побачили друге тіло. Чоловік лежав на сходинках, обличчям донизу, стікаючи кров’ю. Судячи з характеру ран, йому хтось забив у спину кухонного ножа, а тоді перерізав горло, користуючись безпомічністю. Через покійного їм довелося акуратно перелазити, щоб не зачепити можливих доказів.

Кроки на другому поверсі стихли, наче вбивця зачаївся, почувши про наближення.

Найстрашніша сцена чекала обох поліцейських у спальнях господарів. Праворуч від сходів гойдались прочинені двері до дитячої кімнати, на яких вбивця залишив кривавий відбиток долоні, коли закривав. Підлога за дверима вся була забруднена кривавими калюжами, що стікали з двох понівечених тіл маленьких хлопчиків. Нелюд проявив до них найбільше жорстокості. Він тихо зайшов до спального приміщення та перебив беззахисних дітей під час сну кількома ударами сокири; свій інструмент вбивця залишив спертим до ліжка.

Ступивши ще кілька кроків у напрямку загиблих, патрульні раптом почули поруч дикий сміх і були змушені обоє відкрити вогонь на звук, передчуваючи, що вбивця зовсім не планує від них тікати, а намагається продовжити криваву ходу будинком. Порошенко вирішив викликати підмогу з відділку, розуміючи, що власних сил може не вистачити для боротьби з нелюдом, котрий уже відчув смак крові та не бажав зупинятися. Вони самі не могли з ним впоратися.

Коридор виявився порожним, але на підлозі звідкись з’явилися нові криваві сліди від підошви армійського чобота, які вели в малу кімнату, котра знаходилася в самому кінці коридору. Двері другої спальні теж залишалися прочиненими. Там, на світло-білому фоні стіни, звір аналогічно поставив кривавий відбиток. Офіцери вирішили рухатися слідом, маючи надію, що хтось з родини ще міг вижити, тому вбивця й продовжує залишатися, доки не завершить почате і не переб’є всіх живих мешканців, щоб не залишати по собі можливих свідків.

Старший сержант Віталій Чорний залишився стояти серед проходу, для прикриття, поки сержант Порошенко попрямував до кімнати перевірити чи немає вцілілих. На ліжку, посеред калюжі крові, лежала поранена дівчина, котра ще демонструвала слабкі ознаки життя, незважаючи на перерізане горло. Бідолашна трималася руками за поріз і намагалася попросити допомоги, але не могла вимовити жодного слова, без ризику стекти кров’ю за лічені секунди.

Андрій одразу кинувся надавати першу допомогу, проігнорувавши жест, який дівчина йому показувала. Вона, насправді, не просила підійти, а попереджала. Посеред стелі, над дверима, дивним чином тримався закривавлений демон.

Помітивши, як поранена налякано дивиться вверх на стелю, Порошенко спрямував туди ліхтар і закричав до напарника, однак попереджувати було вже занадто пізно. Тримаючись за якийсь предмет ногами, вбивця нахилився вниз і швидко схопив старшого сержанта Віталія Чорного за волосся правою рукою, одночасно завдавши удару по артерії. Ліва рука з гострим ножем пройшлася шиєю офіцера, залишивши по собі глибоку борозну, яка й стала смертельною.

Тіло поліцейського впало на підлогу та почало судомно крутитися.

Перед Порошенком постав на повний зріст вимазаний у крові хлопець і посміхався, повторюючи: «Даремно ти зайшов до цього будинку. Тут панує тільки демониця Ліліт та її люті легіони!». Офіцер одразу вистрілив, до смерті злякавшись, однак противник так швидко відстрибнув вбік, що здалося наче він одним махом дістався стіни, а тоді знову опинився посеред стелі та почав готуватися до нової атаки на копа. Наляканий офіцер повірив, що протистоїть не людині, а страшному демону, і навіть після закінчення битви не відмовився від слів, заявляючи, що бачив, як той поліз стіною, нагадуючи одержимого.