Читати книгу - "Лялька, Айрін Сторі Irene Story"

Три місяці потому

- Ти думаєш, він нас чує?

- Не знаю. Лікарі ще тиждень тому сказали, що він мав би прокинутись. Всі показники нормалізувались і стали стабільними.

- І що тепер? Ми будемо його будити?

- Це не смішно. Не смішно.

- І що ти йому скажеш, якщо він отямиться?

- КОЛИ він отямиться, а не якщо.

- Ой, ой, вибач. Так, що?

- Ну, точно скажу слова вдячності. Він нас врятував. Розумієш, якщо б не він…

- Так-так, ти вже це розповідала тисячу разів.

- Та ти там сам був! Ой, гучно вийшло.

- Ви довго ще там будете бубоніти?

Елена та Альдо подивились один на одного, а потім повільно перевели погляд на лікарняне ліжко, де лежав Федеріко Кортес.

Майже три місяці слідчий Севільї пробув в комі. А тепер всі його колеги очікували, поки він одужає.

Елена та Альдо час від часу приїзджали в лікарню, щоб навідати Федеріко. Елена відчувала провину через те, що Кортес був поранений, коли намагався її захистити.

Коли спецпризначенці вірвались у будівлю відділку та затримали злочинців, то пстраждалих було достатньо, як зі сторони зловмисників, так і зі сторони слідчого департаменту.

Олівія загинула на місці, тому що вирішила відкрити вогонь по правоохоронцям. Її застрілили. Перед тим, як померти самій, Олівія вистрілила в доньку, бажаючи, напевно, вберегти її від суду та ув’язнення, але вона вижила. Вони разом з бабусею, Сандрою Марчена будуть доживати віку у в’язниці.

Сандра вдруге втратила доньку, але тепер вже точно, і побачила вона це все на власні очі.

Конвоїри, які привели Елену та Сандру до Олівії, були знешкоджені так само на місці. У всіх, кому вдалось вижити, була легка контузія від вибуху димових шашок та стрілянини. Але в Альдо була нелегка – його знову вдарили по голові. Останнє, що він міг пригадати до того, як його вдарили і після того, як він прийшов до тями, що він зайшов у свій кабінет поруч з лабораторією та моргом. Напевно це зробила донька Олівії. Вона стільки часу вдавала з себе його практикантку.

Федеріко знайшли на тротуарі правоохоронці, які приїхали на його виклик, і одразу відвезли до лікарні. До слова, Патрисія також доклала зусиль, щоб їх якомого швидше звільнили.

А тепер Елена та Альдо сиділи навпроди Федеріко і не могли повірити, що він нарешті прийшов до тями.

- Федеріко…

- Ну, нарешті.

- Що, Альдо, не можеш приховати свого розчарування, що я живий?

- Дуже багато честі, Федеріко. Елено, я пішов. Він живий, навіть говорить. Ти, як хочеш, але це все не для мене. Я й так просидів тут майже три місяці. Адьйос.

Альдо пішов. Очевидно, що друзями вони з Федеріко вони ніколи не стануть. Можливо через родинні зв’язки, а можливо через… просто так.

- Елено, ти як?

- Жива. Завдяки тобі. Дякую, Федеріко.

- Немає за що.

Вони мовчали. Раптом Елена вирішила, що їй варто покликати лікаря, тому що вона навіть забула про це, так зрадівши тому, що Федеріко – живий.

Кінець