Читати книгу - "Злочини у сфері службової діяльності: кримінально-правова характеристика."

за відповідною частиною ст. 222 КК і додаткової кваліфікації за ч. 3 ст. 358 КК, на наш погляд, не потребують, оскільки фактичне використання службовою особою завідомо підроблених документів є різновидом надання завідомо неправдивої інформації кредиторам, зазначеним у диспозиції ч. 1 ст. 222 КК (органам державної влади, органам влади Автономної Республіки Крим, органам місцевого самоврядування, банкам, іншим кредиторам).

Враховуючи вимоги ч. 1 ст. 222 та ч. 1 ст. 366 КК, інформація, яка надається службовою особою суб'єкта господарської діяльності кредиторам (у даному разі — банку) з метою одержання кредиту, може бути (стати) завідомо неправдивою й у разі (в результаті) службового підроблення, тобто внесення службовою особою до офіційних документів завідомо неправдивих відомостей, іншого підроблення документів, а також складання і видачі завідомо неправдивих документів, Тому кваліфікація надання службовою особою суб'єкта господарської діяльності завідомо неправдивої інформації (яка, зокрема, внесена до договору застави майна) кредиторам з метою одержання кредиту за сукупністю злочинів, передбачених ст. 222 і ст. 366 КК, обумовлена такими причинами. По-перше, внесення службовою особою до офіційних документів завідомо неправдивих відомостей не можна визнати способом вчинення шахрайства з фінансовими ресурсами, який (спосіб) передбачений у ст. 222 КК як ознака об'єктивної сторони його основного та кваліфікованого складів. Наявність у ч. 1 ст. 222 КК формулювання „надання… службовою особою суб'єкта господарської діяльності завідомо неправдивої інформації… кредиторам з метою одержання кредитів» означає, що інформація, яка надасться при вчиненні останнього злочину, має бути завідомо неправдивою, тобто за своїм змістом хоча б частково не відповідати дійсності.

По-друге, зазначені вище дії, що заподіяли матеріальну шкоду, сума якої дорівнює чи перевищує двісті п’ятдесят установлених законодавством неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, але є меншою ніж п’ятсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, мають кваліфікуватися за сукупністю злочинів, передбачених ч. 1 ст. 222 та ч. 2 ст. 366 КК. Якщо ж сума такої шкоди у п'ятсот і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян, тобто утворює великий розмір такої шкоди, дії винного мають кваліфікуватися за ч. 2 ст. 222 та ч. 2 ст. 366 КК. По-третє, якщо в результаті надання службовою особою суб'єкта господарської діяльності завідомо неправдивої інформації кредиторам з метою одержання кредиту спричинені наслідки мають і/або лише немайновий характер (наприклад, моральна шкода, шкода організаційного характеру, що не пов'язана з моральною (підрив авторитету чи ділової репутації такого суб'єкта господарювання, зниження обсягів виробництва та/або реалізації продукції, необхідність перепрофілювання підприємства, вимушене звільнення з роботи працівників тощо), інші прояви нематеріальної шкоди, які, наприклад, можуть бути пов'язані з суттєвим обмеженням об'єму правомочностей щодо володіння, користування та/або розпорядження майном), останні охоплюються поняттям «тяжкі наслідки». Якщо ж в результаті таких дій заподіюється й матеріальна шкода, розмір якої у п'ятсот і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян, то вчинене необхідно кваліфікувати за сукупністю злочинів, передбачених ч. 2 ст. 222 та ч. 2 ст. 366 КК. Щоправда, в аналізованій ухвалі колегія суддів не вирішила питання про тє, чи була заподіяна (або могла бути заподіяна) зазначеними діями С. шкода немайнового характеру, яка є різновидом тяжких наслідків.

Що стосується внесення С. завідомо неправдивих відомостей при укладанні договору купівлі-продажу (між продавцем — ВАТ «Д» (від імені якого виступив С.) — та покупцем — ДП «С-У»), то ці дії правильно визнані судом як такі, що утворюють склад службового підроблення (ст. 366 КК). Проте і в даному разі суд не обґрунтував своєї позиції щодо того, яка шкода спричинена цими діями, кому вона спричинена та чому вона має ознаки тяжких наслідків.

Не вирішила Судова палата Апеляційного суду області та колегія суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України й питання про те, яким чином С. мав намір розпорядитися коштами, одержаними як кредит. Адже, як зазначається в абз.2 п. 23 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства про відповідальність за окремі злочини у сфері господарської діяльності» від 25 квітня 2003 р. № 3, якщо винна особа надавала завідомо неправдиву інформацію з метою привласнення коштів у вигляді субсидії, субвенції, дотації чи кредиту, її дії потрібно кваліфікувати як готування до заволодіння чужим майном шляхом шахрайства чи замах на вчинення цього злочину, а в разі фактичного обернення одержаних коштів на свою користь чи на користь інших осіб — як закінчене шахрайство за відповідною частиною ст. 190 КК.

Глава 4. Суб'єктивна сторона злочинів у сфері службової діяльності

Із суб'єктивної сторони всі склади злочинів, передбачені розділом XIII Особливої частини КК, окрім службової недбалості (ст. 367 КК), є умисними. При цьому психічне ставлення до вчинюваних дій (бездіяльності) у матеріальних складах умисних злочинів (ст. 364, 365, ч. 2 ст. 366 КК) характеризується лише прямим умислом, а до їх наслідків — як прямим чи непрямим умислом, так і необережною формою вини. Саме так визначають психічне ставлення службової особи до наслідків вчинюваних дій автори коментарів до статей розділу XIII Особливої частини КК[285]. Пленум Верховного Суду України в абз.3 п. 4 постанови від 26 грудня 2003 р. № 15 «Про судову практику у справах про перевищення влади або службових повноважень» роз'яснює судам, що ставлення службової особи до наслідків вчинюваних нею дій при перевищенні влади або службових повноважень можливе як умисне, так і необережне[286].