Читати книгу - "Злочини у сфері службової діяльності: кримінально-правова характеристика."

Розглянувши справу в касаційному порядку, колегія суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України зазначила, що суд, визнаючи винним С. у службовому підробленні, зловживанні службовим становищем, що спричинило тяжкі наслідки, та у службовій недбалості, яка спричинила тяжкі наслідки, тобто у вчиненні злочинів, передбачених ч. 1 ст. 366, ч. 2 ст. 364 і ч. 2 ст. 367 КК, не виконав вимог закону про всебічне і повне дослідження всіх обставин справи. Колегія суддів зазначила, що безпідставними і не підтвердженими доказами є твердження у вироку, що внаслідок зловживання службовим становищем С. ВАТ «Д» спричинено тяжкі наслідки, не конкретизовано в чому вони виявилися. Крім того, інкримінований йому склад злочину характеризується спеціальними ознаками: використання службового становища всупереч інтересам служби і вчинення таких дій з корисливих мотивів.

Проте внаслідок поверхового розгляду справи суд не звернув уваги на пояснення С. про те, що на час обрання його головою правління ВАТ «Д» банківські рахунки цього підприємства були заблоковані через велику заборгованість перед бюджетом, внаслідок чого виробництво було фактично зупинено, і він саме в інтересах служби, оскільки на нього як на голову правління було покладено функції з організації діяльності підприємства, створив ТОВ «М» для здійснення господарської діяльності. Тобто С., навпаки, намагався уникнути негативних наслідків для ввіреного йому підприємства. Як вбачається з матеріалів справи, ніякої власної користі внаслідок своїх дій С. не отримав.

Визнаючи С. винним у службовому підробленні, суд не з'ясував, чи є в його діях ознаки злочину, передбаченого ч. 1 ст. 366 КК, оскільки за надання С. завідомо неправдивих відомостей при укладенні договорів застави майна від 28 листопада 2000 року та договору купівлі-продажу від 21 грудня 2001 року суд визнав його винним за ч. 2 ст. 222 КК.

Обґрунтовуючи свій висновок про доведеність вини С. у службовій недбалості, тобто у неналежному виконанні ним своїх службових обов'язків, що спричинило тяжкі наслідки, суд обмежився переліченням доказів і ретельно їх не проаналізував, не з'ясував, чи звертався власник підприємства ВАТ «Д» із заявою до суду або прокуратури про відшкодування заподіяних підприємству матеріальних збитків і в чому вони полягали, чи обґрунтовано було застосовано до підприємства штрафні санкції.

З урахуванням вищевикладеного колегія суддів дійшла висновку, що суд передчасно, без належної перевірки зазначених обставин справи зробив висновок про доведеність вини С. у вчиненні злочинів, передбачених ч. 1 ст. 366, ч. 2 ст. 364 і ч. 2 ст. 367 КК.

Тому при новому розгляді справи суду необхідно ретельно перевірити вищевказані обставини і дати їм належну юридичну оцінку, на підставі добутих доказів вирішити питання про винність або невинність С. у вчиненні злочинів, передбачених ч. 1 ст. 366, ч. 2 ст. 364 і ч. 2 ст. 367 КК.

Як вбачається із ухвали колегії суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України, судова палата у кримінальних справах Апеляційного суду Івано-Франківської області, визнаючи С. винним у вчиненні злочинів, передбачених ч. 2 ст. 222, ч. 1 ст. 366, ч. 2 ст. 364, ч. 2 ст. 367 КК, своє рішення мотивувала тим, що С., будучи службовою особою (Головою правління ВАТ «Д», засновником і фактичним керівником ТОВ «М»), з метою отримання кредиту від імені зазначеного ВАТ «Д» уклав угоду із ТОВ «М» про співробітництво, а згодом виступив поручителем від імені ВАТ у договорі про виконання зобов'язань позичальником ТОВ «М» перед кредитором АППБ «А». При цьому надання завідомо неправдивої інформації кредитору з метою одержання кредиту виявилось, на думку суду, у тому, що С., достовірно знаючи про те, що всі активи ВАТ «Д» з 22 листопада 1999 р. перебувають у податковій заставі, вніс у кредитний договір будівлю лісопильно-деревообробного цеху ТОВ «Д», загальною вартістю 1580102 грн., як таку, що знаходиться у його власності, не є предметом застави за іншими зобов'язаннями, під забороною не перебуває та має право застави. За таких обставин дії С., пов'язані із наданням ним кредитору завідомо неправдивої інформації про те, що майно, яке виступає предметом застави по кредитному договору, не перебуває у заставі за іншими зобов'язаннями (у тому числі податковими), вчинені з метою одержання кредиту, який був фактично отриманий у сумі 3 999 000 грн., правильно кваліфіковані судом за ч. 2 ст. 222 КК.

Разом з тим в мотивувальній частині аналізованої ухвали колегія суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України звернула увагу на те, що «… визнаючи С. винним у службовому підробленні, суд не з'ясував, чи є в його діях ознаки злочину, передбаченого ч. 1 ст. 366 КК, оскільки за надання С. завідомо неправдивих відомостей при укладенні договорів застави майна… та договору купівлі-продажу…, суд визнав його винним за ст. 222 ч. 2 КК України». Отже, наводячи в ухвалі таке формулювання, колегія суддів фактично, як видається, поставила під сумнів можливість кваліфікації надання С. завідомо неправдивих відомостей при укладенні договору застави майна для одержання кредиту за сукупністю злочинів, передбачених ч. 2 ст. 222 та ч. 1 ст. 366 КК. Проте в даному разі колегія суддів Судової палати у кримінальних справах фактично не висловила своєї позиції з питання про правильність (неправильність) такої кваліфікації.

Статтею 222 КК передбачена відповідальність не за підроблення документів, які надаються зазначеним у диспозиції ч. 1 цієї статті кредиторам, а за надання таким кредиторам завідомо неправдивої інформації, яка може бути надана, і як правило надається, шляхом надання завідомо підроблених документів, тобто міститься у підроблених документах. Надання завідомо підроблених документів, які містять певну завідомо неправдиву інформацію, є використанням таких документів і може бути способом вчинення інших злочинів (наприклад, шахрайства, відповідальність за яке передбачена ст. 190 КК), в тому числі і злочину, передбаченого ст. 222 КК. У такому разі, якщо такі документи надаються службовою особою, яка вчинила їх підроблення, має місце реальна сукупність злочинів, тобто дії такої службової особи мають кваліфікуватися за відповідними частинами статей 366 та 222 КК. Якщо ж документи, в яких міститься завідомо неправдива інформація, надаються службовою особою суб'єкта господарської діяльності, яка їх не підробляла, її дії мають кваліфікуватися лише