read-books.club » Публіцистика » Королева пустелі 📚 - Українською

Читати книгу - "Королева пустелі"

154
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Королева пустелі" автора Джорджіна Говелл. Жанр книги: Публіцистика / Сучасна проза. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 53 54 55 ... 162
Перейти на сторінку:
довго возз’єднуватися як чоловікові та дружині, адже за час розлуки люди ставали практично незнайомцями. Їм доводилося пізнавати один одного в юності серед своєї родини та друзів; потім між ними зароджувався тісний зв’язок, який неминуче вів у ліжко; однак такий поступовий розвиток стосунків дуже рідко траплявся в жорстокому й заплутаному світі 1915 року. На якусь мить вони опинилися разом, щось там трохи змогли довідатися один про одного протягом тих чотирьох ночей у Лондоні, а тоді він знову зник, залишивши її ще більш закоханою й ще більш знедоленою.

Ґертруда не вірила, що її страждання може стати ще нестерпнішим, однак воно виросло в десятки разів. У своєму листі вона поставила Дікові ультиматум:

«Я не можу заснути... ніяк не можу заснути. Уже перша година ночі... Ви, Ви і знову Ви стоїте між мною й краплиною мого відпочинку... без Ваших обіймів немає ніякого спокою. Ви зародили в мені життя і полум’я. Однак я вже догораю. Діку, так жити неможливо. Коли все закінчиться, Ви повинні взяти те, що належить Вам... Перед усім світом вимагайте мене і візьміть мене, і ніколи в житті не відпускайте... Я ненавиджу потаємність. Я можу приїхати до Вас відкрито й залишитися жити. Що мені втрачати? Єдине, що має для мене значення, це Ви. Я дихаю, думаю і живу тільки Вами. Ви на таке готові? Коли все це вже опиниться позаду й Ваша місія буде виконана, Ви ризикнете заради мене? Або так, або ніяк. Я не можу жити без Вас.

Якщо я зроблю це, мої близькі мене підтримають — я їх знаю. Інакше бути не може. Я нікого не хочу вводити в оману, не хочу уникати правди, адже зрештою вона все одно вилізе назовні. Якщо Ви переймаєтеся за свою честь, то такий вчинок і буде чесним, бо брехати — безчесно. Якщо Ви журитеся за вірність, будьте вірним своєму коханню... Тому що я згодна йти лише таким шляхом, і, можливо, врешті-решт ми зможемо з Вами одружитися. Я на це не розраховую, однак для мене так було б краще, набагато краще... Тільки не упустіть полум’я, яке палає в цьому листі — палка та яскрава пристрасть до Вас, якою живиться моє життя. Думаєте, я можу сховати свою пристрасть за тінню півсвіту, яка нас розділяє? Чи розділити її між Вами і ще кимось? Якщо Ви загинете, чекайте там на мене — той інший світ мене не лякає. Я прийду до Вас».

Коли вони з Ґертрудою були разом, Дік розповідав, як Джудит страхала його, що покінчить життя самогубством за допомогою морфію, який можна було дістати в лікарні. Після такої заяви Доті-Вайлі не наважувався розповідати дружині про Галліполі і про те, що могло статися; однак від Ґертруди він нічого такого не приховував. Він був упевнений, що вона залишатиметься спокійною й сильною. Тепер, на превеликий жах, він прочитав, що Ґертруда розглядала такий само вихід. У квітні 1915 року вона написала:

«Я дуже спокійно ставлюся до того місця, куди Ви прямуєте. Те, що підштовхує Вас іти туди, підштовхує мене Вас шукати. Навіть якщо мені доведеться шукати десь далеко за кордоном, я все одно знайду Вас. Якщо ж Ви вирушите в небуття, туди ж, я гадаю, полине й мій здоровий глузд, а слідом за ним — і я... у небутті немає життя... але я цього не боюся. Як же горітиме полум’я, коли життя не стане? Але я смілива — Ви це знаєте — моя сміливість настільки велика, якою вона лише може бути в людини.

О, Діку, напишіть мені щось. Коли я вже від Вас щось почую?... Я надіюся, я вірю, що Ви подбаєте про мене. — Дозвольте мені встати й чесно сказати, що я ніколи нічого не робила потайки від когось.

А значить, вони пробачать і мені, і Вам — усі важливі для нас люди нас пробачать... От лише саме Ви муситимете це сказати, а не я. Я цього більше не скажу».

Бідолашний Доті-Вайлі опинився у дуже складній ситуації: і його дружина, і коханка втратили здоровий глузд і зібралися йти за ним на той світ. З Галліполі він відписав Ґертруді:

«Моя люба, не робіть того, про що Ви писали — мені навіть думати про це моторошно. Саме тому я й розповідав Вам про свою дружину — Ви значно сильніша за неї, навіть не думайте робити щось настільки нікчемне для такого вільного та хороброго духу, як Ваш. Потрібно йти своєю дорогою до самого кінця. Коли мені вдалося потрапити на цей корабель, моя радість була придушена тими словами, що Ви мені написали. Я навіть не можу повторити їх, а тим паче про це говорити... Не робіть цього. Пройде час, і ми знову будемо разом, однак нікому з нас не слід його підганяти».

І знову, нагадуючи про її власні недавні переконання, що смерть — це розв’язка, Дік написав: «Стосовно того, що ви казали про якесь майбутнє у заобрійних місцях, я хочу зауважити, що це все вигадки — і нічого більше. Ми повинні йти своєю земною дорогою — все це райське божевілля призначене для богів та поетів, а не для нас, ну хіба що у снах». Його листи стали дещо віддаленими. Зрештою, минув час, коли Ґертруда могла запропонувати Дікові себе. Попереду на нього чекала битва, яка трохи нагадувала самогубство, і Доті-Вайлі потрібно було багато про що подумати.

В архівах Імперського воєнного музею зберігся останній лист від Діка Доті-Вайлі. Послання не було адресоване ні коханці, ні дружині; там була вся правда про нерішучість у його ставленні до Ґертруди. Лист адресований матері Джудит, місіс Г. Г. Кої-Джин, яка проживала у місті Ллендісул, в Уельсі. Він був написаний 20 квітня 1915 року, за шість днів до того, як Діка вбили в Галліполі; Доті-Вайлі написав його у штаб-квартирі середземноморських експедиційних військ. Це було ретельно продумане послання, в якому йшлося про Джудит і Дікове занепокоєння щодо її намірів:

«Дорога Джин,

Лілі [Джудит] мені казала, що я ніколи Вам не писав... Я хотів розповісти про те, в якому стані була Джудит, коли я востаннє бачився з нею у Франції. Вона була вся в роботі, однак, на мою думку, там вона звалила на себе занадто багато обов’язків, а втім, як і завжди. Загалом вона була в порядку. Це чудово, коли робота виконується добре, особливо в такі тяжкі часи. Її

1 ... 53 54 55 ... 162
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Королева пустелі», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Королева пустелі"