Читати книгу - "Небезпека у лісі! {новий дім}, Страгозорый "

— Намагався натрапити на твій слід. Намагався зрозуміти, де ж твоя мати могла тебе від мене сховати... Перед тим, як я відкрию тобі один секрет, я розповім тобі, чому саме так вирішив покарати Озіра, бо все ж, я Тягар, який робить з гібрида, який може й не мати гріхів демона, відправляючи їх до пекла. На той час я, як то кажуть, ще «не знайшов себе у цьому житті». Тоді я тільки повернувся назад до світу гібридів після того, як мене знову вигнали, і мені треба було придумати щось, чим би я міг заслужити свій статус. І ось, як бачиш, тепер ти знаєш про мене у такому ключі.

    Я опустив на секунду очі, думаючи над тим, що мені тільки-но сказав Тягар. Чи можу я довіряти йому? Ні. Він - Тягар. Фактично демон. Я не можу так просто взяти й повірити невідь кому. 

     Але, не міг же дорослий гібрид брати до рота якусь гидоту, не впевнившись перед тим, що це таке. До того ж, якщо не помиляюсь, колись вже траплялись подібні епідемії. Все ж, протиотрута була, значить і подібні набіги дивної хвороби, яка пов'язана з такими ж дивними квітами була. Тому Озір так просто не міг взяти щось до рота.

— Ну і тепер я розповім тобі той страшний секрет, через який я переслідував твою сім'ю. Ти - син Озіра.

    Це вдарило мене в саме серце. 

     Цього просто не може бути. Я не можу бути сином цього чортового тирана, який хотів навіть вбити мене при зустрічі! Але... Може, це не він хотів мене вбити, а та клята квітка?... Все ж, я бачив, як вона діє на гібридів, і мабуть, якби я не бачив усе на власні очі, не вірив би в усе це.

      Але, як так так сталося? Мати завжди казала нам, що наш батько - славетний воїн Ліракс, який ніколи б не зрадив своє селище. Як вона могла завагітніти від клятого Озіра?!

— Давай я поясню тобі одну річ. Гібриди, як ти знаєш, живуть доволі довго, більше тисячі років, якщо зможуть дожити. Твоя мати була як багато інших молодих дівчат - мріяла про те, щоб знайти своє постійне кохання, з яким вона побудує свій дім, заведе купу дітлахів і помре в один день, тримаючись за лапи, як справжня пара, яка прожила більше трьох століть разом, вічно кохаючи одне одного і майже не сварячись. Але їй ніяк не щастило знайти це саме вічне кохання. Усі хлопці за її розсудами не мали якихось ідеальних планів на майбутнє життя, як от наприклад у неї. Але ось, одного вечора вона зустріла Озіра - розумного та хитрого дракона, який поселився в її голові на цілі тижні. Коли Озір почав навчатися в Академії рідко з'являючись вдома, вона вирішила чекати його. Але потім зустріла іншого гібрида - такого ж розумного, хоч і не такого хитрого Ліракса. Після того, як вони нарешті одружились через декілька років після свого знайомства, у них ніяк не могло з'явитися дітей. Скільки би вони не намагались, нічого не виходило. На той час Озір повернувся нарешті додому. І так вийшло, що твоя мати від нього нарешті завагітніла. Але коли пішли перші чутки про те, що Озір хоче знищити селища заради своєї влади, жінка вирішила приховати те, що вагітна від нього.

    Тепер було зрозуміло, чому я не був схожим на батька. Але й на Озіра я не був схож теж. Матері тоді пощастило, що я був ні на кого схожим, і вона змогла постійно прикриватися тим, що я пішов у когось з її померлих давно родичів.

    Я пам'ятаю, як жінка часто казала, що у нашому роді я перейняв подібну зовнішність від свого дідуся. Що у нього теж була темна шкіра і чотири руки. 

— І виходить, що ти тепер повинен зробити й моє життя поганим? - Запитав я. - Через те, що колись нагрішив мій батько?

— Ооо, так! - Мовив Тягар, і у його голосі з'явилися нотки задоволення і радості. - Не скажу, що мені шкода тебе буде, але все ж, кріпись, як то кажуть!

— Я так просто не здамся.

— І що ж ти мені зробиш?! Спеціальної зброї ж у тебе нема!

    Значить, про зброю зі спеціального металу він все ж знає. Цього я й боявся. Я сподівався, що Тягар знає багато чого, але не про цю зброю. Але помилився. Чорт...

    Але й до цього я був готовий.

    Коли я шукав це місце, я натрапив на невелику книгу, яка якраз розповідала про потрібні мені камені, які можуть вбити любого, якщо з них створити зброю. І мені пощастило, що там був невеличкий шматочок, як приклад. Не знаю, правда, як я його буду використовувати, але сподіваюсь, що доки я відтягую час, я щось зможу придумати.

       Головне, щоб Тягар про мій хоч невеличкий, але все ж козир дізнався. Бо якщо дізнається ще й про це - буде дуже погано.

      Різко Тягар повалив мене на землю. Коли я хотів було вже атакувати його, він не дав це зробити, поклавши лапу на горло. Я навіть не сподівався, що помру ось так швидко... Що ось так здамся без бою...

    Коли я спробував підняти голову - і звісно, це у мене не вийшло, бо Тягар почав давити на шию сильніше, - довкола почав з'являтися той чорний туман. Я не можу померти так просто!...