read-books.club » Фентезі » Небезпека у лісі!, Страгозорый 📚 - Українською

Читати книгу - "Небезпека у лісі!, Страгозорый "

20
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Небезпека у лісі!" автора Страгозорый. Жанр книги: Фентезі. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.
Електронна книга українською мовою «Небезпека у лісі!, Страгозорый » була написана автором - Страгозорый, яку Ви можете читати онлайн безкоштовно на телефонах або планшетах. Бібліотека сучасних українських письменників "read-books.club". Ця книга є найпопулярнішою у жанрі для сучасного читача, та займає перші місця серед усієї колекції творів (книг) у категорії "Фентезі".
Поділитися книгою "Небезпека у лісі!, Страгозорый " в соціальних мережах: 
Він - той, хто має рідкісний дар від самого народження. Той, хто може допомогти, або знищити. Той, хто може розпочати початок кінця, усвідомивши, на що він може бути здатний.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 2 ... 48
Перейти на сторінку:
Глава перша. Перше полювання.

   Темні тіні, які тяглися від дерев, великих каменів та кущів, на деяких з яких ще й досі квітли пахучі й гарні квіти різних кольорів, тяглися все далі й далі, заміняючи світло. Десь тихо й коротко заспівала вечірня птиця, та розправивши крила, полетіла кудись геть. І куди подібних птиць постійно заносить на ніч? Сподіваються спіймати хоч щось вночі, доки ніхто не бачить їх? Хто знає, що в голові у цих птахів.

    Намагаючись пробиратись якомога тихіше крізь кущі, я роздивлявся усе довкола себе, намагаючись по можливості не часто рухати головою, або рухати дуже повільно. Бо може, на скаженого кабана натраплю, й хоч непоміченим залишусь до того моменту, доки не придумаю, що його треба робити.

   Коли вийшов на невеличку галявину, від серця наче відлягло. Нікого скаженого нема, хоча й значить це, що доведеться йти далі, доки не знайду щось, що можна було б вполювати. Глибоко зітхнув, подивившись на небо. Сьогодні особливий для мене вечір. Я вперше вийшов на полювання самотужки, без нікого. Як же довго я про це мріяв. А то постійно з кимось на полювання ходжу, так не цікаво. І ось, нарешті, мене відпустили самого.

    Пам'ятаю, мати спочатку трохи нервувала, бо боялась відпускати мене самого. Але нам з батьком вдалось її вмовити. Бо вже пора довірити мені. І тепер я тут, стою на галявині, думаючи, куди краще піти, щоб принести якомога більше здобичі за один захід. Все-таки, я хотів вразити батьків, і дати зрозуміти, що вони не намарно відпустили мене самого.

    Різко маленьке тільце швидко пробігло поряд зі мною. На реакції я швидко стрибнув за тваринкою, і притис до землі, не дав добігти до рятівного дерева. На що ця білка взагалі сподівалась, ось так відкрито вирішивши добігти до потрібного їй дерева? Гадала, що я звичайний двоніг, який дасть їй втекти, або якщо навіть захоче наздогнати, то не зможе цього зробити? Що ж, самозбереження у неї не в самому кращому вигляді, якщо вона ось так по-дурному вирішила ризикнути.

    Трохи мружусь, придивляючись до маленького тіла під моїми руками. Срібляста вовна на білці трохи мерехтіла в призахідному сонці, яке обережно торкалось цієї галявини, коли в той час «проходи» між щільно стоячими поряд деревами була тінь. Майже чорні очі дивились благально на мене, а маленькі лапки інколи легенько смикались, коли тварина перевіряла, чи достатньо я послабив хватку. Ну що ж, маленьке створіння, біжи.

    Коли я повільно підняв руки, й білка зрозуміла це, вона швидко стрибнула на перший стовбур дерева, й легенько махнувши пухнастим хвостом, зникла десь в гілках дерев. Зараз літо, їм добре вдається ховатися серед дерев.

    Вдихаю прохолодне повітря. Воно приносить запах легкої вогкості після недавнього дощу й відчуття якогось спокою та врівноваження. Мені завжди подобались такі запахи. Вони завжди давали мені зрозуміти, що нічого поганого нема.

    Йду далі. Коли доходжу до широкої, чорної дороги, на якій досить рідко, але все-таки їздять машини двоногів, на секунду зупинився, подивившись вперед, на ту частину лісу, де колись жив ще один Народ - а саме той, яким колись керував батько. Правда, керував він ним десь років шість-сім до того, як вони з матір'ю не об'єднали свої народи, зрозумівши, що справді кохають одне одного.

     Туди дуже рідко ходять полювати через те, що там майже немає здобичі. Але як на мене, навіть не дивлячись на це, її там найлегше спіймати. Бо вже давно там люди дуже рідко ходять. Тварини стали не дуже полохливими, тому й тікають, зачувши хрускіт гілки, не одразу.

   Озирнувшись по сторонах і не побачивши ні однієї машини, та людини, яка могла б слідкувати за мною - а то, може, батьки все-таки вирішили пошпигуватм за мною, щоб перевірити, - швидко перебіг на ту сторону. Звісно, батьки не дуже зрадіють, зрозумівши, що я перебіг дорогу, щоб дістатися тієї сторони лісу, хоч і знають, що небезпеки майже нема. Але я вже достатньо дорослий для цього, мені все-таки п'ятнадцять. Я зможу якщо що, подбати про себе.

    Коли я пройшов трохи далі в ліс, на очі одразу потрапив невеликий, але доволі товстий кабан, який рився носом в купці прілого листя. Я швидко стрибнув на нього й невеличким кам'яним ножем, який завжди ношу з собою, швидко закінчив справу. Ну ось і перша «жертва». Так я зробив ще два рази, піймавши двох кабанів. Один з них спробував мене вкусити, а інший втекти, щоб зайняти більш добру позицію, але я діяв швидко, не даючи їм ні одного шансу.

    Поступово настала темрява, і я вирішив вже йти додому. Все-таки, гадаю, що за сьогодні я вже нічого не зможу спіймати - бо я не дуже добре бачу в темряві. Тим паче там, де дерева особливо сильно притискаються одне до одного, ніби чогось бояться. До того ж, батьки будуть хвилюватися за мене.

    Стоячи біля дороги, я озирнувся на ліс. Він був спокійним, тихим. Лиш рідко шерех вітру чи мерехтіння загубленого світлячка розрізали тишу та спокій довколишнього світу. За останній час мало хто заходив дуже далеко в цей ліс через дорогу, якщо взагалі заходив. Можливо, в найближчій час я, якщо звісно наважусь, буду першим, хто так далеко зайшов у ліс, та зміг побачити, що він у собі має.

    Бо інколи в мене відчуття, що цей ліс мене манить. Що мені треба зайти туди, дізнатися, що ховають за собою дерева від тих, хто не хоче бачити цього. Від тих, кого влаштовує теперішнє життя. Що я просто зобов'язаний піти туди й відкрити очі усім на те, що там відбувається.

    Але не сьогодні. Сьогодні я дуже слабкий духом і здібностями, щоб йти туди. Та й до того ж, мені потрібна хоч якась відмазка, щоб ніхто не запідозрив, що я щось можу знати.

..

 

..

 

..

 

..

 

..

    Коли я повалив тіла кабанів на землю в таборі, багато хто вже лежав у своїх кублах і намагався заснути. З кам'яної печери вийшла мати, і підійшла до мене. Її світле волосся сьогодні увесь день було заплетене у хвіст, хоча зазвичай вона так не робила, бо мала коротке волосся.

— Сьогодні добрий улов. - Мовив спокійно я, показуючи поглядом на трьох кабанів. - А ти хвилювалась, що зі мною щось може статися.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍
1 2 ... 48
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Небезпека у лісі!, Страгозорый », після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Небезпека у лісі!, Страгозорый "