Читати книгу - "Магія у подарунок, Мiла Морес"

- Я тебе відвезу додому.

- Не треба, Енді, дякую. Я дістануся сама.

- Я тебе відвезу, - сказав це настільки твердо, що я піддалася, і більше суперечити не стала. Зрештою я цього й хотіла. Щоб ось так хтось вів мене за руку і все за мене вирішував.

Ми під'їхали до будинку Дайни. Я не стала шифруватися, сказала свою справжню адресу. Енді довіряю беззастережно, хоча сьогодні впізнала його з іншого боку.

- Дякую, - прощаємось у машині. Запрошувати його до себе не стану. По-перше, тому що Дайна його впізнає, а він її ні. По-друге, я не повинна вести хлопця додому на першому побаченні.

Енді тягнеться до мене для поцілунку, а я вібрую на сидінні. Це має бути наш перший поцілунок, але ж я знову зірвусь, почну його роздягати, залізу зверху. Я не зможу стриматись і все зіпсую. Не знаю, може, так буде краще. Все одно нам з ним не по дорозі.

- Есмо, ти дуже гарна, - він шепоче біля моїх губ, не поспішаючи накрити їх поцілунком, а я розпливаюся.

- Дякую, Енді. Мені вже час.

Яка ж я сильна! Я відсторонилася від Енді і вже шукаю ручку на дверцятах, щоб вийти у темряву двору. Треба й надалі бути стійкою, піти, скоріше піти від нього.

- Есмо, що трапилося?

Енді взяв мене за руку, дивиться в очі, а я тим часом нишпорю в пошуках виходу.

- Не поспішай, я тебе випущу у будь-якому разі. Тільки скажи мені, чому ти зараз поспішаєш?

- Енді, мені час.

- Це через того парубка? Елім, здається. Що у вас із ним?

- Ні, Енді. В нас нічого немає.

- І не було?

У голові знову картинки. Я сиджу у темній кімнаті на чоловікові, відчуваю, як він збуджений. Думаю, що це Енді, але це Елім. То було у нас щось чи не було? І що казати Енді?

- Нічого серйозного в нас не було, хоч він може й хотів би, тільки я не далася, - намагаюся посміхатися.

Енді задоволений. Знову пронизливо дивиться мені у вічі, нахиляється до мене для поцілунку, я відсуваюсь.

- Чому, Есмо?

- Я не хочу поспішати.

- Це лише поцілунок. Я хочу відчути смак твоїх губ.

Я тремчу, бо смак його губ я пам'ятаю. Вони божественно солодкі.

- Енді… Мені здається, у нас нічого не вийде…

- Есмо, все вийде, якщо ти захочеш. А я цього дуже хочу.

Енді притягнув мене до себе. Просто взяв за голову рукою і припав губами до мого розкритого рота. Так владно, пристрасно, сексуально. Я розстелилася на сидінні, вже обм'якла. Відповідаю на поцілунок з усією палкістю, тягнуся руками до його сорочки. Ще трохи і я залізу на нього згори. Де мій розум тепер? Я ж планувала цнотливий шлях відходу, а тепер готова віддатись йому в машині. Це точно буде кінець. Він не захоче зустрічатись з такою дівчиною. Але ж сам винен! Нема чого мене ось так нахабно цілувати.

- Есмо, ох, Есмо, - він шепоче в перервах між пристрасними поцілунками. Його руки вже гладять мою талію, жадібно притягуючи до себе. - Настав час зупинитися, Есмо, допоможи мені.

- Ні, - я льну до нього, тягнуся до штанів. Все, мене несе. Вирішено. Займемося сексом у машині, а далі – не має значення.

Різкий звук оглушив нас обох. Хтось постукав у скло. Темна постать відійшла на світ, і я впізнала Арджина. Він зупинився перед авто. Мабуть, чекає, що ми зараз вийдемо. Енді дивиться на мене запитливо, мовляв, це ще хто такий. Він важко дихає, як і я. Обидва збуджені украй, навіщо це припиняти?

- Треба вийти, - тихенько кажу Енді.

- Ще один ревнивий хлопець?

Ми вийшли з машини, засмучені вимушеною паузою. Енді не подає виду, але знаю, що сердиться на Арджина.

- Перепрошую, Есмо. Дайна запрошує вас до будинку, вона дуже наполягає. Я не зміг її відмовити, - тон вибачається. Вже він розуміє, чому щойно завадив. Навіщо Дайна втручається, незрозуміло.

- Дякую, Арджине, - проводжу помічника поглядом у спину. - Вибач, Енді, ми в будь-якому разі мали зупинитися.

- Есмо, я хочу з тобою зустрічатися. Щоб ти була моєю дівчиною і тільки моєю.

Ого, приголомшив. Ми ж учора познайомились. Чи це він теж забув? Я не знала, що такі питання так швидко вирішують. Думала, щонайменше три побачення має пройти, перш ніж озвучувати щось подібне.

- Я не знаю, Енді… Ти мені подобаєшся, але ми надто різні.

Я вирішила одразу говорити, що думаю. Сьогодні стало очевидним, що в нас мало тем для розмов, колишня легкість пройшла. Що буде далі?

- Есмо, вибач, сьогодні я був не в дусі, тому день видався нецікавим для тебе. Я обіцяю, наступного разу зможу тебе здивувати.

Самій не віриться, що тепер цей хлопець до мене тягнеться, а я готова розлучитися. Через біль, звичайно, аби не посилювати, на нажити більших ран.

- Есмо, все буде добре. Я маю охорону, якщо тобі щось загрожує, я зможу тебе захистити, - Енді обіймає мене, притискає до себе як рідну.