Читати книгу - "Пам'ятаю тебе, Олена Арматіна"

Здивована невідомими їй досі почуттями Тамарі не могла відвести очей від своєї дочки.

- Що ж я наробила? Як посміла не вберегти? Хто насмілився? Марку! Якщо це ти винен - я перетворю тебе на жабу! - буквально прогарчала жінка і кинулась до своєї кімнати.

Потрібно переодягнутися, заспокоїться, а потім подумати – де вона помилилася і як виправити помилку.

- Я ж здійснила над хлопцем обряд забуття, його мало вистачити на кілька днів. Він ще декілька днів не згадає  про Тассю, - міркувала Тамарі, нервово міряючи кроками кімнату.

Мати так сподівалася, що ніяка чарівна істота,  будь то ельф, демон або звичайнісінький маг-відьмак не опиняться біля її дівчинки в цей день п’ятнадцятиріччя.

Вона встигла впорядкувати себе, а тепер намагалася впорядкувати і свої думки. За вікном Десмон, озброївшись якоюсь палицею і голосно вигукуючи тільки йому відомий бойовий клич, воював із кущами кропиви.

-Потрібно їхати з цього місця. Тікати, - було ухвалено рішення. - Злощасний кавалер за нами не піде, а я виграю час і… Я подумаю про це завтра, - і Тамарі кинулась збирати речі.

Ще не була складена навіть перша валіза, як тиша, що раптово настала, напружила Тамарі. А переляканий і пронизливий окрик сина змусив її кинутися до вікна. Через найближчий пагорб, що втопився в дивному тумані, з'явилося декілька фігур. Один, два, три… Ельфи… Вона чуяла їх магію  кожною  клітиною  свого тіла. З кожною  миттю їх ставало дедалі більше.

Повільно і як уві сні вийшла на подвір'я ельфійка. Щось дивне і незвичайне коїлося з  нею. Вона раптом почула,  як дика,  ще неприборкана сила завирувала у її крові. На кінчиках  пальців з’явилися крихітні блискавки,  готові ринутися на ворогів.  Вона навіть відчула, як наелектризувалося її волосся. Родова магія цієї  страшної  для жінки миті вирішила підтримати її. Її мольби не пройшли дарма.

Дивно,  але саме у цей момент її батько,  що просидів усю  ніч у своєму замку без  сну, здригнувся. Він  раптом відчув страх, тугу й біль,  що охопили його дочку. Ніколи такого раніше не було. Він сумнівався. Вагався. Але все ж таки батьківське серце не витримало. Він  розкинув руки вшир, затремтів,  виплескуючи свою  силу у вирій.

Кожен,  хто побачив в цю  мить Тамарі, не сумнівався у її ельфійському походженні. Очі, потемнілі від готової до бою магії, волосся, що золотою хмарою піднялося навколо прекрасного і зблідлого від напруження обличчя. Долоні виставлені вперед з готовими до бою блискавками, що яскраво іскрилися у вранішньому повітрі.

-Доня в саду. Тільки б не вийшла на подвір’я, - думала Тамарі. - Десмон причаївся десь у кущах. Негайно сховати,  захистити їх.

Думки-блискавки змушували хмуритися високе чоло.

Новоприбулі зупинилися. Жодних емоцій не було видно на їхніх обличчях. П'ятнадцять – порахувала тим часом Тамарі.

І раптом…

-Кхяххх!! – пролунав дивний бойовий клич.

І юний Десмон – з дрючком у руках – завмер у бойовій позі біля матері, кидаючи злісні погляди на несподіваних прибульців.

Від несподіванки завмерли всі – і чужі, і приголомшена несподіваним захисником Тамарі.

Напружене повітря раптом ледь здригнулося. У натовпі ельфів пролунав задерикуваний сміх - це сміялася Маріелла, одягнена з урочистого випадку в одяг свого роду. Хто б сумнівався,  що свавільна демонеса вирішить особисто познайомитися з  сім’єю обраниці свого сина. Хіба ж  могла вона знати,  що знайомитися прийдеться не лише с обраними обох її синів?

Могутні ельфи марно намагалися приховати усмішки на мужніх обличчях.  І справді,  картина була дивна. Чарівна красуня, що була готова наодинці  боротися з  невеличкою  армією  чоловіків і задерикувате хлоп’я,  що кумедно грало бровами-стрілами й погрожувало їм кострубатим дрючком. Доречи,  дрючок був не набагато меншим за самого Десмона.

Бачачи, що її чоловіки завмерли від несподіваного нелюб’язного прийому, Маріелла штрикнула голову роду по нозі, і рушила, посміхаючись, уперед.

Дуже обережно, з грацією пантери вона підійшла і зупинилася навпроти Тамарі. До цього часу встиг отямитися від дитячого бойового кличу і Ульріх й приєднався до дружини.

Прийом Тамарі його не здивував - мати нареченої їхнього роду цілком може і не здогадуватися в таку ранішню пору про священний обряд, що відбувся цієї ночі.  

Навряд чи дівчинка, яка, зважаючи на все почуте від сина, навіть не знає про свій дар і походження, здогадається про те, що саме з нею сталося. Як сказала б його демонічна дружина, а насправді сталося щось чудове. Мудрий Ульфік стрільнув закоханим поглядом на свою пару. Стільки часу вже минуло, вже сини стали воїнами - а грізний Ульфік був як і раніше небайдужий до своєї жінки.

Вони поважно схилили перед  Тамарі голови, і Ульфік сказав:

- Нехай буде благословенний Великою Силою твій рід. Наш син, могутній ельф Аркх, народжений правителями роду Маріеллою та Ульфіком, священним синім вогнем поєднався з Вашою дочкою. Ми прибули, щоб прийняти Вашу родину до нашого роду Сільфідів.