Читати книгу - "Пам'ятаю тебе, Олена Арматіна"

Їй снився лютий шторм. Вона тонула,  захлиналася холодною,  немов крига,  водою. Напрочуд  гострі камені з  неабиякою  швидкістю  неслись на неї. Ще трішки,  й вона просто розіб’ється,  налетівши на ті скелі. Але раптом чиїсь засмаглі сильні руки простяглися до неї, пропонуючи допомогу. Як за останній шанс до порятунку,  Тамарі хапається за ті руки. Обезсилену, її потягли з води, але потім знову підступно кинули в річку, що біснувалася навколо неї.

В шоці від  дивного сну, молода жінка прокинулася. Якийсь час вона тупо дивилася поперед себе,  намагаючись оговтатися та збагнути: то було просте сновидіння,  чи пророцьке?

Бліде сонячне світло затопило кімнату. Тамарі неохоче перекотилася на спину, знову заплющивши очі. Вона належала до того типу людей, які, хоч би скільки спали, при пробудженні довго не можуть прийти до тями і з подивом оглядаються навколо, намагаючись зрозуміти, де ж вони знаходяться. Тасся і маленький Десмон завжди схоплювалися з ліжка бадьорими і повними сил, тоді як Тамарі важко підводилася на подушках і залишалася в такому положенні ще не менше півгодини, безцільно оглядаючи кімнату і змушуючи себе остаточно прокинутися.

Тамарі спробувала розплющити очі, і їй здалося, що її голова налита свинцевою вагою. На столику біля ліжка стояла таця зі звичним для неї сніданком: маленький чайничок з гарячим шоколадом і тоненька скибочка підсмаженого хліба з маслом.

-Моя мила Тасся, - подумала жінка.

Щоранку вона знаходила на своєму столику на ліжку чашечку чи то ароматного чаю, чи то терпкої кави, чи солодкого шоколаду. Зітхнувши, Тамарі змусила виконати весь ритуал вставання. Упершись руками в ліжко, вона підтяглася на подушках; потім наказала рукам дотягнутися до підноса і взяти чайник з гарячим шоколадом, що мав надати їй сил.

Цього ранку вона мучилася, як ніколи: заважав тупий головний біль і невиразне відчуття, що трапилася якась неприємність.

Все ще перебуваючи в проміжному стані між пробудженням та сном, жінка зняла з чайника вишиту серветку і наповнила шоколадом тонку порцелянову чашку. І тільки тут вона згадала: таємничий чоловік з її нічного саду!

Ніч ще була в повному розпалі, коли до  Тамарі, що зморено заснула  біля темного вікна, підійшов, злякано витріщаючи очі  маленький Десмон.

- Мамо, мамо, у Тассі руки горять!

- Тобі знову сняться кошмарики, - ніжно сказала мама і, взявши дитину на руки, пішла укладати її в ліжко. Почекавши, доки засне малюк, Тамарі зайшла до кімнати дочки – і завмерла в німому жаху. Тасся спала, зовсім по-дитячому склавши долоні під щокою, й безтурботно посміхалась уві сні. Але кінчики її пальців дуже слабко - але все-таки світилися синім полум'ям! Як?! Коли?! Хто?! І чому синім? Тамарі виразно пам'ятала – її власні пальці світилися…. Яким же кольором був її вогонь? Жінка так довго намагалася задавити спогади, що мучили її душу, що й не змогла згадати такий важливий у житті кожної магині момент.

Та й то не важливо!

Важливе лише те,  що трапилося з її маленькою  ніжною  Тассею,  ледь їй стукнуло п’ятнадцять. Невже то Марк, приятель доньки так на неї  подіяв? Та ні,  того не могло бути. Марк був звичайнісіньким хлопцем,  зовсім без  краплини хоч будь-якої  магії. Тамарі пригадала, що доня гуляла по саду у ночі. Жінка швиденько підбігла до вікна,  що виходило у сад. Уважно вдивляючись у темряву,  вона намагалася хоч що-небудь розгледіти. Материнське серце  чомусь наливалося тугою та тріпотіло,  немов метелик, що потрапив у павутиння.  В якусь мить їй навіть здалося,  що темрява ледь здригнулася. Ще декілька секунд – і на фоні темного,  вкритого зірками неба промайнула тінь. Чоловіча тінь.

Та того не може бути! Тамарі ледве не зайшлася в істеричному плачі. Вона знову кинулася до ліжка доньки. Зробила кільки пасів рукав,  призиваючи на поміч силу матінки природи. Навколо дівчинки, ледь жевріючи у темряві, з’явився чарівний кокон,  що захистить сон її доні.

А потім,  зібравши всі свої  сили,  вона звернулася до Сили свого роду.

-Роде мій! Я ніколи раніше не зверталася до твоєї  магії. Але зараз  благаю: дай сили моїй дівчинці! Захисти її від дурної долі. Відведи від  неї зраду й небезпеку. Подаруй їй ту силу,  якою  обділив ти мене. Дозволь дівчинці приєднатися до тебе,  дай їй сили захистити себе.

Вона прислухалася до себе,  сподіваючись,  що магія роду все ж відгукнеться. Сподівалася, що хоч зараз ось-ось закипить її кров дельфійською силою. Щось ледь теплилося у її жилах,  але того було занадто мало. Весь резерв,  що колись в неї  був,  поглинув свого часу її колишній чоловік. Відновленої Велмою сили в неї  вистачило лише, щоб вилікуватися та народити здорового сина. Набагато краще в неї  виходило черпати магію ззовні,  з самої  природи. Але то було зовсім інше. Лісова магія допомагала вилікувати, залічити рани,  врятувати рослину,  заглянути у майбутнє… Зараз  же вона закликала й благала про допомогу саме ту магію,  що робила її родичів ельфами. Вона кликала на допомогу велику магію  роду свого батька.

Лише під ранок змогла заснути Тамарі, змучена важкими думками. Саме тому вона й не бачила,  як на світанку яскравий струмок сили сколихнув повітря, покружляв навколо самої  Тамарі. Ласкаво приголубив її бліде обличчя,  немов поздоровкався з давньою,  давно не баченою  знайомою. А потім накрив юну Тассю невидимим пологом й розчинився у вирії навкруги неї.

З пронизливим дзвоном розбилася скинута з  колін чашка. Забувши про слабкість і головний біль, Тамарі вискочила з ліжка і кинулася до кімнати дочки.

- Ну звичайно ж!!! Тасся ніколи до пізна  не валятиметься в ліжку,- іронічно прошепотіла Тамарі,  не знайшовши доню в кроваті  і завмерла, як зачарована дивлячись у вікно.

У саду, біля самої огорожі, повитої диким плющем і синіми квітами, стояла Тасся. Щось невловимо змінилося у вигляді дівчинки - очі мрійливо дивляться в далечінь, ніжна не-по-дитячому спокуслива посмішка майорить на юних губах.