Читати книгу - "Пам'ятаю тебе, Олена Арматіна"

- Аркх? Син правителів роду?! З’єдналися синім вогнем?!! – злякано металися думки розгубленої Тамарі. - А як же Марк? То це не Марк? СІЛЬФІДИ ?!!!!

І тут погляд Тамарі як об кам'яну стіну натрапив на очі кольору загартованої сталі, що здивовано свердлили її з натовпу ельфів палаючим поглядом. Широкі, наче з каменю виліплені вилиці, чорні густі брови-стріли, хижі ніздрі, що тремтять від напруги.

Він робить крок вперед,  і раптом з’ясовується,  що він вже зовсім поряд. Нестерпно печуть кінцівки рук,  все ще піднятих  в бойовій напоготові.  Чим ближче підходив чоловік з її кошмарів, тим яскравіше палали її пальці.

Першою на дивну поведінку Тамарі звернула увагу Маріелла.

-Люба, що з тобою? – промовила вона й повернулася, прослідкувавши за поглядом Тамарі. -  Грант? Що ти  в біса коїш? Що тут відбувається?..

Й раптом вона замовкла,  помітивши блакитні сполохи,  що зривалися з  долонь її  сина.

-Сину? Що таке? – пробуркотіла вона по інерції, а насправді вже збагнула у чому річ. Маріела різко обертається до Тамарі й бачить такі ж  саме сині  палаючі блискавки.

Здається,  окрім Маріели та самого Гранта ніхто і не збагнув,  що відбувається.

Демонеса блискавкою  кидається до молодої  жінки. Всі ці довгі роки вона з  болем у сердці мовчки спостерігала за стражданнями сина. Поки всі ті бовдури-ельфи оговтуються від  несподівано агресивного прийому,  Маріела була готова за будь яких  обставин затримати,  не дозволити Тамарі ще раз  втекти. Вона тільки й встигла обхопити Тамарі за плечі:

-Дівчинка моя,  заспокойся… Ти тільки не біжи. Ми все з’ясуємо. Повір мені,  тепер все буде добре…

Поки демонесса майже пошепки примовляла-увіщувала,  готова у крайньому випадку навіть силою  утримати молоду жінку, та вже тонула у свердлуючому її погляду. Раптом зблідла, знесилена Тамарі не витримала всього цього "щастя", що звалилося на неї, і втратила свідомість,  впавши, як підкошена у міцні обійми Маріели.

Ну, не такого прийому чекали ельфи. Ні, вони, звичайно, розуміли – ситуація складна та дещо дивна. І незважаючи на це завмерли, як зачаровані, дивлячись на красуню-ельфійку, що падає непритомна.

- Гарна, - подумав цієї миті Ульріх й зробив крок уперед.  Намагаючись допомогти дружині.

- Бідолаха, - співчутливо завмерла Маріелла,  напружено вглядаючись в лице сина,  що в цю мить безцеремонно відштовхував з  свого путі батька.- Тільки ж  не нашкодь їй знову,  синку, - мовчки благала вона очима сина.

Сильні, як скеля, руки Гранта  підхопити падаючу мляву Тамарі. Ніжно і міцно він притис до себе обм'якшене тіло. Він не зводив з неї погляду, серце гуркотіло, розриваючи від напруження груди. В той же час шаленими клубами затанцював біля його ніг туман.

- Я пам'ятаю тебе, - тихо сказав він, не зводячи темного погляду з прекрасного обличчя,  що вкрало його спокій. Усе більш затятим синім полум'ям зайнялися його руки, змусивши рідню  шоковано замовкнути. І ніжним блакитним світлом вторили йому витончені ручки Тамарі.

***

Якийсь шум відволік Тассю від безцільного і мрійливого проведення часу в саду. Мимохідь зірвавши квітку, що так сподобалася їй, вона застромила її за вухо, підхопивши тим самим непокірне золоте пасмо і пішла на звук. Напевно, це Десмон розлютився, ще маму розбудить.

Тасся з величезним нетерпінням і чекала маминого пробудження, і побоювалася. Які слова знайти,  щоб  сповістити її про те, що з нею сталося? Про ці події потрібно розповісти ще до того,  як з’явиться Аркх. Але й будити  матусю раніше вона не хотіла. Мама, що не виспала, ще довго хмуриться і мовчатиме, а дівчинці так хотілося поділитися з нею своїми нічними пригодами. Ну не всіма, звичайно ж подробицями, але все ж таки. Не щоночі молоді дівчата зустрічають своє єдине кохання. А Тасся з юнацькою категоричністю була впевнена, що саме свого єдиного вона сьогодні і зустріла. І навіть не подумала вона поставити собі запитання - звідки раптом звалився він на її голову, та хто він такий? І жодної секунди не викликало збентеження їхня така очевидна різниця у віці. Її обранець був далеко не сосунок. І ніжне серце застрибало - забилося від спогаду першого в її житті поцілунку.

- Аркх, - прошепотіла дівчинка, не поспішаючи йдучи до будинку по доріжці. Тассю зовсім не турбувало, що вона лише одного разу зустрічалася з ним – вона була впевнена, що нова зустріч не за горами. І ось тоді вона вже краще його розгляне та познайомить із мамою. Та й сама познайомиться. Мабуть, і в нього є якась рідня? І, до речі, треба буде запитати маму про вогонь, що струмував вночі з її пальчиків і яким вона ненароком обпекла Аркха. Ну нічого, мати його вилікує - вона це вміє. Ота маячня,  про яку він їй розповів тільки повеселила її: ну  хто ж  у здравій пам’яті повірить у казку про обраних? Ось і зараз дівчина з цікавістю розглядала свої долоні. Здається  - звичайнісінькі, але варто тільки згадати заповітне ім'я - і ось він, ніжний блакитний вогник засяяв на кінчиках її пальців. Ласкаво так, зовсім не обпалюючи, а немов танцюючи. Дівчинка посміхнулася своїм думкам і вийшла із саду.

Дивний шум висмикнув її з мрійливих мрій, а піднявши очі, вона побачила на подвір'ї натовп якихось людей. Всі вони були високі, потужні та якісь... небезпечні.  Грізно гарчав маленький Десмон, вчепившись однією рукою за ногу величезного чорнявого чоловіка, а другою ручкою тягнув на себе ... сукню мами! Мама без почуттів лежала на руках громили, що, не звертаючи уваги на малого,  ніс її кудись.

- Мама!!!! - Закричала Тасся і кинулася їй услід - але застигла на місці… Страшний, як виходець із  темного світу, чоловік разом з мамою зник у тумані, що клубився навколо нього.

Чотирнадцять ельфів,  тих,  що залишилися, на всі очі дивилися на юну красуню, приголомшені сценою, що розігралася перед ними.

Чийсь погляд пропалював її наскрізь. Як страшно!!! Прямо до неї, не відводячи від неї палаючого погляду, йшов її Аркх. Незважаючи на те,  що останній і єдиний раз  вона бачила його у темряві, вона одразу його впізнала. Як же він був високий, гарний і… злий. Хіба могла вона здогадатися,  що біснувався він не через  неї,  а через  те,  що не змігл захистити свою обрану, що злякано стояла посеред двору серед незнайомих їй... чоловіків. Злий на те, що не зміг передбачити і запобігти тому, що сталося. Назустріч до дівчини йшов не той приємний і ніжний чоловік, про якого вона мріяла весь ранок. Назустріч їй йшов грізний воїн, такий схожий на того, що забрав її маму!