Читати книгу - "Чи любите ви Вагнера?"

про те, як їй попередити батька. З ним треба обов'язково поговорити. Спочатку повідомити, що вона зв'язана з Опором, розповісти про події останніх днів. Врешті, треба сказати йому, щоб не йшов на той вечірній прийом в оперу. Нехай надішле листа і офіційно вибачиться. Так було б краще і для нього і, особливо, для неї. Ну, а якщо він не погодиться — нехай, вона піде з ним. Нічого з нею не трапиться, не помре.

«Коли б так… А, побачимо, якось та буде! Сподіваюсь, до дванадцятої він повернеться з села».

Марі-Те підвела голову. Сергій Ворогін з мильною піною на щоках і підборідді уважно дивився на неї, тримаючи бритву в руці.

Які в нього очі! Виразні й глибокі. Сумні, трохи стомлені і водночас суворі, із згаслою посмішкою. Очі людини, яка дуже багато страждала і все ж не піддалася відчаю.

Спокійно й неголосно він заговорив до неї.

— Які почуття породжує у нас фашизм?.. Фашизм схожий на криве дзеркало. Все, що воно віддзеркалює, стає огидним. В хворобливій маячні фашизму найпрекрасніші думки, найблагородніші почуття і мрії стають потворними. Страшна хвороба, яка найсвятіші почуття, все найсвятіше в людині перетворює на брудний накип. Але найгіршим є те, що хворі завжди зберігають разючу ясність розуму! Здоровий глузд на службі безумства. Так маньяк, що убиває жінок, до найменших деталей обдумує свої вчинки, зважує кожен свій рух і тверезо підраховує всі свої злочини. В Німеччині концентраційні табори організовано як зразкові колективні господарства. Там педантично підраховується кількість перенесених протягом дня гранітних брил, число повішених, розстріляних, задушених газом. Рафінований садизм. Навіть музика використовується в їхніх диявольських цілях.

— Мабуть, Вагнер? — встряла Марі-Те.

Яким тоном це вона сказала! Він присунувся до неї ближче і на мить замислився.

— Ви не любите Вагнера. Звичайно тому, що він німець. Тільки через це. Яка помилка! Що ж, хіба ви не визнаєте більше свого триколірного прапора як свою національну емблему через те, що ваш петенівський уряд забруднив його? Гітлер, безперечно, використовує вагнерівську музику, скоріше націзм узяв на озброєння вагнерівську містику надлюдини. І що ж, цього досить, щоб зганьбити Вагнера? Звичайно, можна і треба відкидати вагнерівську ідеологію, але не можна не визнавати велич Вагнера, його геній. Адже його «Трістан» — найвеличніша поема кохання, втілена в музику. Я люблю Вагнера. Я вмію його любити. Любити свідомо, розумно.

Після багатозначної паузи, немовби пояснюючи свої думки, він додав:

— За професією я музикант.

Їй захотілося звернути розмову на інше. Марі-Те почувала себе не досить сильною в цій галузі. Вона знала добре, що була щира, до того ж, не могла критися від свого співрозмовника. Вагнер не більше як привід. В цьому вся суть. Справді, хіба можна засудити заразом весь народ? Зненавидіти його? Без винятку? Звичайно, це було б просто смішно.

— Будь-ласка, — сказала вона, — розкажіть мені все про концентраційні табори. Ми тут про це нічого не знаємо.

— Гаразд, я розкажу вам про них. Я розкажу вам про унтерштурмфюрера СС і його помічника обершарфюрера, справжніх націстів, що тримали і тримають у своїх руках життя в'язнів Треблінки — це там мене перемололи. Я розкажу вам про катів та їхні жертви. Після війни людям важко буде повірити, що міг існувати цей фаланстер жахів, що їх було в Європі десятки. Буде важко повірити, що існував такий унтерштурмфюрер СС Карл Шарц.

Марі-Те тремтячими руками розстебнула свою шубку.

— Це правда, — сказала вона. — На сьогодні таких шарців ще багато в Європі, Я знала такого, бачила одного разу. Це полковник гестапо, і в його голосі, очах — презирство і зневага до людства, він — це втілення цинізму, холодної жорстокості й сваволі. І коли він посміхається ласкаво, люб'язно, відчуваєш себе в смертельних обіймах змії.

Вона не могла стриматись і додала з упертою переконливістю:

— І він, безперечно, любить Вагнера.

Сергій Ворогін повільно підвівся. Мильна піна вже висохла на його обличчі і вкривала щоки наче паморозь.

— Бачите, з усіма німцями, що беруть участь у війні Гітлера, я б'юся без зайвих роздумів. Без усяких там філософій. Вони — мої вороги, так само як і ваші.

Сергій Ворогін вже кінчив голитися, коли Марі-Те раптом скрикнула:

— А й справді! Сарай, де ви знайшли притулок першої ночі, стоїть у моїй садибі, це ж сарай садівника. Повірте мені, я не помиляюсь. Історія з пластинкою Вагнера, музика, яка зненацька урвалася, замок на дверях… Та ми ж весь час були поряд!

XXV

— Кажете, Клаус? Ах, так!.. Так. Він стоїть у засідці біля штучного грота, у сквері, зразу ж за магазином? Так, я зрозумів, позаду Галері де Жод… Ні! Це назва магазину. Він дивиться в напрямку магазину? Таке враження, ніби він чекає на когось? Гаразд!.. Авжеж, я знаю цей сквер, він зветься «Нептун», в ніші, у гроті, є його статуя… Що? Що я сказав? Це не має значення… Повертайтеся до Вальца і слідкуйте далі… Прошу? Звичайно, він там чатує на росіянина… Трапиться щось непередбачене до нашого прибуття?..

В такому разі починайте діяти… Так, у цьому районі є наші люди. За магазином стежать з учорашнього дня.

Ганс фон Шульц поклав трубку. Ця розмова по телефону сповнила його радістю.

«Ось тепер повідомлення цього — він поглянув у свій блокнот, — цього Даннері, безумовно, заслуговує на увагу. Росіянин ховається в магазині і той студент, — він знову зазирнув у блокнот, — Жюль Грак, мусить його зустріти. Мабуть, не обійшлося без участі працівників магазину. Ну що ж, я охоче візьмуся і за них.

Він одним духом вихилив склянку коньяку і подзвонив Вернеру.

«Цього слизняка я відправлю на російський фронт. А може, заодно і того гладкого бовдура Клауса».

* * *

Жюль Грак стояв у сквері, фамільярно спершись на плече статуї Нептуна, байдужий до холоду, і краєчком ока спостерігав за типом у шкіряному