Читати книгу - "Чи любите ви Вагнера?"

Неясна тривога ворухнулася в серці Жюля.

«Підозріла пика у цього типа. Схожий на фліка. Німець? Напевне, німець. Присягаюсь, що він стежить за магазином».

Жюль Грак здригнувся.

«То що ж робити? Стояти отак і дивитися на них чи як?»

Коли він побачив чоловіка, що підійшов до типа в шкіряному пальті і став біля нього, спершись на дорожний стовп із погнутим і подряпаним знаком, який забороняв зупинку машин, всі сумніви розвіялись.

«Гестапо. Це гестапо!»

Він помітив, що гестапівці стежать не тільки за магазином, а й за ним.

Жюль Грак залишив грот, перейшов сквер і опинився на вулиці.

«Треба бути обережним. Добре, що у нас є машина. Якщо припече, чкурнемо до таратайки Франсіска на бульвар Дезе, і шукай вітра в полі».

Жюль зупинився, витяг носову хустку і удав, ніби витирає обличчя.

Він повагом рушив далі, коли побачив, як з магазину вийшли Марі-Те разом з двома чи трьома відвідувачами. Вона попрямувала до нього і, проходячи мимо, промовила:

— Він зараз виходить, Одягнений у робочий комбінізон, в береті.

Не дивлячись на неї, Жюль тихо наказав:

— Йди до машини і скажи Франсіску, хай заводить мотор. Там шупо.

Точно об одинадцятій годині, з першим ударом баштового годинника собору, Сергій Ворогін вийшов із службового виходу, невпізнанний у своєму вбранні, без бороди, і помітив навпроти на тротуарі Жюля Грака.

Він уже переходив брук, прямуючи до нього, коли четверо чоловіків вийшли з вузької вулиці Кош. Шкіряне пальто і той, другий, махнули їм рукою і крикнули щось по-німецькому. Й одразу ж пролунало по-французьки:

— Стій! Підніміть руки і йдіть сюди, ви, обоє!

Голос металевий і невблаганний.

Жюль Грак схопив за руку Сергія Ворогіна і кинувся бігти.

Ззаду, сухо, один за одним, наче автоматна черга, пролунали чотири постріли з пістолета… Куля вдарила в металеву огорожу сквера і пішла рикошетом. Заголосила десь жінка.

Біжучи, Сергій Ворогін витяг свій «люгер», обернувся і вистрілив навмання.

Вони звернули на бульвар Дезе. Знову постріли, і Жюль Грак важко впав» а коліна. Сергій Ворогін швидко нахилився, взяв його попід руки і підвів. Марі-Те відчинила дверцята, він вштовхнув Жюля всередину, і в цей час з протилежного боку сквера вдарила автоматна черга. Потім друга.

Майже водночас біля них загальмувало чорне авто, перегородивши проїзд на вулицю Тур д'Овень.

Хтось гукнув з машини:

— Тікайте мерщій, не зважайте на нас! Франсіск натиснув на педаль, і вони помчали засніженою вулицею, навіть не встигнувши причинити дверцята.

В чорному авто сиділи Андре Ведрін і троє з групи охорони, яку він півтори години тому забрав із Сен-Жака. Вони квапливо радилися:

— Що треба робити тепер? Все, здається?

— Чудово! Ми дали їм час утекти.

Андре Ведрін наказав:

— На бульвар, потихеньку.

Машина, як чорний товстий жук на снігу, повільно рушила, і через десять метрів зупинилася на бульварі Дезе, майже біля префектури. Сніг падав на капот і одразу ж танув — метал немовби вкрився рясним потом.

— Прокляття, вони більше не показують носа, — сказав кучерявий блондин з дівочим обличчям. — Мені страшенно хочеться поквитатися з ними.

— Не журись, Ягня, ти ж уже поклав двох, — зауважив Андре. — Ну, гаразд, треба й нам зникати.

В цей час якийсь чоловік у німецькій військовій формі раптом вискочив з-за книжкового магазину й побіг до них, збуджено вимахуючи руками.

Ягня просунув у віконечко автомат.

«Цей тип збожеволів. Справжній самогубця».

Сидячи поряд з водієм, Андре глянув через плече і запитав:

— Що він каже?

Його слова заглушила автоматна черга.

Чоловік поточився, крутнувся на місці і впав на сніг.

Вернер надто пізно вирішив перейти на інший бік барикад і обрав для цього невдалий час, але тепер йому більше не загрожував російський фронт. Не загрожуватиме ніколи.

Марі-Те вагалася.

— Візьми!

Вона пошукала в його кишені і витягла свою роботу з історії Оверня, пробиту двома кулями, липку від крові.

Жюль Грак розплющив каламутні очі і глянув на дівчину. Він ворухнув губами, і кров знову потекла з рота. В грудях у нього забулькало і захрипіло.

Коли він знову спробував заговорити, голос його вже згасав.

— Я не маю ча… часу… прочитати… вибач… вибачся… за мене… перед батьком…

Квола посмішка з'явилася на його вустах.

— Я йду… йду від тебе, люба… моє щастя… в безвість… вічно ки… кипіти… в казані… друзяки сатани… Смішно, правда?..

Він заплющив очі і ледь чутно прошепотів, важко хилячись набік.

— Я… кохаю тебе.

В муніципальній опері, за сто метрів від Галері де Жод, берлінський симфонічний оркестр готувався до вечірнього урочистого виступу. В програмі — «Трістан» Вагнера.

Алло! Фон Шульц біля телефону… Я весь до ваших послуг, герр генерал-лейтенант! (нім.)

Дарнан — генерал, начальник пєтєнівської міліції.

Швидше, швидше! (нім.)