Читати книгу - "Злочини у сфері службової діяльності: кримінально-правова характеристика."

України від 22 травня 2003 р. «Про податок з доходів фізичних осіб», згідно з ними «при вирішенні питання про відповідальність за продовжуваний злочин чи про його кваліфікацію у випадках, коли одні діяння були вчинені до, а інші — після 1 січня 2004 р., треба виходити з кількості неоподатковуваних мінімумів доходів громадян…, вирахуваних за кожен період окремо»[282]. Тобто щодо діянь, вчинених до 1 січня 2004 р., сума неоподатковуваного мінімуму, яка використовується при кваліфікації діяння, становитиме 17 грн., з 1 січня 2004 р. до 1 січня 2005 р. — 61,5 грн., з 1 січня 2005 р. — 131 грн., з 1 січня 2006 р. — 175 грн., а з 1 січня 2007 р. — розмір однієї мінімальної заробітної плати, встановлений на 1 січня 2007 р., помножений на 0,5.

Вказівка безпосередньо у ст. 364, 365, 367 КК на наслідки у вигляді заподіяння істотної шкоди охоронюваним законом правам, свободам та інтересам окремих громадян, або державним чи громадським інтересам, або інтересам юридичних осіб, вимагає точного встановлення, конкретизації і відображення у процесуальних документах, у тому числі у вироку суду, яким саме правам, свободам чи охоронюваним законом інтересам заподіяна істотна шкода, в чому вона конкретно виражається, а також обґрунтування, чому вона є істотною.

У той же час нормативного визначення понять «права», «свободи» та «інтереси» не існує. Відсутні роз'яснення з питань щодо поняття та змісту названих категорій і Пленуму Верховного Суду України. У абз. 3 п. 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 26 грудня 2003 р. № 15 «Про судову практику у справах Про перевищення влади або службових повноважень» лише у загальній формі зазначається, що якщо шкода полягає у заподіянні суспільно небезпечних наслідків нематеріального характеру, питання про її істотність вирішується з урахуванням конкретних обставин справи, та що, зокрема, істотною шкодою можуть визнаватися: порушення охоронюваних Конституцією України чи іншими законами прав та свобод людини і громадянина (право на свободу й особисту недоторканність та недоторканність житла, виборчі, трудові, житлові права тощо)[283].

Питання про кваліфікацію діянь, пов'язаних з використанням підроблених документів як способу вчинення окремих злочинів, а також кваліфікацію певних діянь як зловживання владою або службовим становищем, перевищення влади або службових повноважень та службову недбалість судовою практикою вирішується по-різному. Наведу характерний приклад із судової практики, який аналізувався мною спільно із М.Є. Короткевичем та П.С. Берзіним[284].

Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України розглянула в судовому засіданні кримінальну справу за касаційними скаргами засудженого С. і захисника Г. на вирок судової палати Апеляційного суду Івано-Франківської області.

За вироком суду С. визнано винним у тому, що він, раніше засуджений за шахрайство з фінансовими ресурсами та службове підроблення, працюючи Головою правління ВАТ «Д» у Івано-Франківській області з 29 травня 2000 року і будучи також засновником і фактичним керівником ТОВ «М», що в смт. Богородичи, яке створено у вересні 2000 року з метою отримання кредиту від імені ВАТ «Д» уклав угоду із ТОВ «М» про співробітництво, а 28 листопада 2000 року від імені ВАТ «Д» виступив поручителем у договорі про виконання зобов'язань позичальником ТОВ «М» перед кредитором АПП Банком «Аваль».

При цьому, знаючи, що все майно та майнові права ВАТ «Д» перебувають з 22 листопада 1999 року у податковій заставі, вніс це майно в договір для отримання кредиту, тобто надав завідомо неправдиві відомості, заявивши, що будівля лісопильно-деревообробного цеху «Д», яка передавалась у заставу банку вартістю 1 580 102 грн., не є предметом застави за іншими зобов'язаннями, а також що нікому не продана, в спорі та під арештом (забороною) не перебуває та має право застави і що він є власником цього майна.

Також С. 21 листопада 2001 року, знаючи про те, що всі активи ВАТ «Д» перебувають у податковій заставі, вніс у п. 12 договору купівлі-продажу від 21 грудня 2001 року, укладеного між ВАТ «Д» та ДП «С», завідомо неправдиві відомості, а саме, що відчужувані будівлі знаходяться у його повному господарському віданні, нікому іншому не продані, не подаровані, не заставлені, в спорі і під забороною не перебувають.

У період з 29 листопада 2000 року по 18 квітня 2001 року С., отримавши шахрайським способом в Івано-Франківській ОД АППБ «Аваль» банківський кредит у сумі 3999 тис. грн., виступивши поручителем від імені ВАТ «Д» та зобов'язавшись перед кредитором відповідати за виконання позичальником ТОВ «М» зобов'язань позики згідно з кредитною угодою від 28 листопада 2000 року, будучи зацікавленим у виконанні зобов'язань та поверненні суми кредиту і відсотків за користування кредитом, він, як голова правління ВАТ «Д», зловживаючи своїм службовим становищем, всупереч інтересам служби, в порушення вимог ст. 8, 6 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» від 21 грудня 2000 року, без письмової згоди з податковим органом відчужив відповідно до договору купівлі-продажу від 21 грудня 2001 року, укладеного між продавцем ВАТ «Д», від імені якого виступив С., та покупцем ДП «С», чотири об'єкти ВАТ «Д», які перебували у податковій заставі, і своїми неправомірними діями завдав державним інтересам тяжких наслідків, оскільки на момент реалізації майна сума недоїмки по платежах до бюджету ВАТ «Д» становила 82 445,81 грн., а не сплачена пеня 7131,82 грн.

Крім того, відповідно до Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» С., будучи відповідальним за організацію бухгалтерського обліку та забезпечення фінансування усіх господарських операцій у первинних документах, як службова особа, неналежно викопуючи свої службові обов'язки, не вжив заходів до своєчасного відображення проведеної господарської операції по відчуженню майна ВАТ «Д» у бухгалтерських документах підприємства та в податкових деклараціях по