Читати книгу - "Пастка для некромантки, Агата Задорожна"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
– Чому ж це. Говорять, що артефакт – і до того ж потужний. Може відкривати якісь двері, чи то ходи, але всі – у королівському палаці чи хоча би у околицях. А ось тут, у Райні, вона навряд чи принесе вам користь.
– То це цінна річ.
Цінну річ завжди можна було продати. Айза подивилася на монету новим поглядом і спробувала уявити, скільки золота вона могла би виручити за потемнілий шмат срібла із діркою всередині. Це ж не було крадіжкою, так?
– Надзвичайно. І від того стає тільки дивнішим, що ви знайшли її у, як ви виразилися, неочікуваному місці.
Айза і далі мовчала. Бажання розповісти усе ніяк не покидало її, і воно було настільки дивним для неї ж, що вона почала підозрювати у цьому всьому втручання пані Серпик. Але як? Це було просто неможливо – магія не могла впливати на розум, на думки. Не могла ж, так?
– То я не знайду тут книг про цю королівську монету? – запитала зрештою Айза, намагаючись навіть не дивитися в ту сторону, де стояла жінка. Але краєм ока вона помітила, як та повільно похитала головою, все ще розбираючи папери на столі.
– Не думаю, – сказала вона, а потім різко піднялася і стала прямо перед Айзою. – Втім, одна книга в мене для вас все ж є. Ходіть.
Айза не стала нічого відповідати – та й не знала вона, що сказати. Чомусь їй здавалося, що пані Серпик знала про усе, що крутилося у неї в голові і без її слів. Це злило і дратувало, але вона однаково не могла з цим нічогісінько поробити.
Пані Серпик йшла рядами і рядами, які все ніяк не закінчувалися. Зовні архів виглядав нехай і велично, але все ж не таким заплутаним і справді гігантським, як всередині. А можливо, це був просто обман зору – вдало спроєктовані ряди, щоб здавалося, що вони довші і звивистіші, ніж це було насправді.
Але, здавалося, пані Серпик не цікавила жодна полиця з тих, повз які вони проходили. Вона все йшла і йшла, аж поки вони не опинилися перед непримітними на перший погляд дверцятами. Айза була впевнена, що вони зачинені ще до того, як пані Серпик простягла до них руку – вона відчувала від них магію – таку слабку і ледь помітну, що буває тільки від надзвичайно потужних і добре замаскованих заклять.
Та варто було жінці ледь помітно (Айза би і не вгледіла, якби тільки не дивилася так пильно на чужі руки) провести пальцями по ручці, як вони легелько скрипнули, прочиняючись.
Айза все ще мовчала. В присутності пані Серпик вона чомусь вже боялася довіряти власним думкам, і ще менше поспішала перетворювати ці думки на окреслені слова. Та пані Серпик, здавалося, і не очікувала від неї якоїсь реакції. Натомість вона провела Айзу до маленької кімнатки, притримуючи для неї двері.
Приміщення було маленьким і заледве освітленим, але зовсім не таким запилюченим, як решта архіву. Ось тут справді бували, і тут кожна книга виглядала так, наче була зачитана до дірок. А книг на всіх поверхнях кімнати лежало багацько – на полицях, невеликому столі, підлозі… І це точно не були записи і сувої з архіву – з номерами замість нормальних назв.
Пані Серпик перетнула кімнату і взяла якусь тоненьку книгу з самого вершечка стоса. З нею вона повернулася до Айзи і простягнула її на витягнутій руці.
Айза повільно взяла книгу. Та лежала в її руках догори дригом, тож вона повільно обернула її, читаючи напис. Зелене полум’я.
Їй знадобилася всього мить, щоб зрозуміти, що то була за книга – та, про яку їй не більше, ніж кілька годин тому сказав Тесей. Як це було можливо?
– Що це? Як ви… Як ви здогадалися?
Пані Серпик повільно і таємниче посміхнулася. Холод, який до того Айза в ній відчувала, здавалося, розтанув безслідно.
– О, люба, тут не потрібно здогадуватися. Я просто бачу. Сідай.
Пані Серпик довгим пальцем вказала їй на стілець, що примостився, ледь помітний, перед столом. Перед тим, як виконати прохання жінки, Айзі довелося спершу зняти з нього кілька книг та обережно перемістити їх на стіл. І тільки коли вона сіла, нарешті помітила, що кімната була наповнена не тільки книгами.
До цього Айза дивилася тільки на підлогу, але варто було їй підняти очі, як погляд її наштохнувся на десятки жмутків сушених трав, що перевернутими сушилися під стелею. Там були ті, які Айза знала і використовувала сама, були ті, що росли у них на городі у селі, і ті, які здавалися їй зовсім незнайомими. І для чого все це хранительці архіву?
Перш ніж Айза встигла запитати, пані Серпик підійшла ближче і поклала долоню прямо їй на потилицю. Цей жест був не грубим, але у ньому відчувалася якась сила, яку Айза, знову ж таки, не розуміла – і це не могло не вселяти тривоги.
– Що ви робите? – зовсім трохи злякано запитала вона, а потім замовкла.
В голові в неї з’явилося відчуття, що думки її наче потрапили у дивний вир і йдуть кудись углиб розуму. На поверхні ж залишилися тільки маленькі, зовсім розпливчасті спогади – ті, що належали не їй.
Це все ще були видіння того духа, що торкнувся її своїм холодом на кладовищі. Айза думала, що поборола усе, і залишилася в своїй голові одна, але це, виявляється, було не так. Але ці маленькі ниточки – зовсім непомітні, майже прозорі – як вона могла їх побачити?
І як це могла зробити пані Серпик?
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Пастка для некромантки, Агата Задорожна», після закриття браузера.