Читати книгу - "Пастка для некромантки, Агата Задорожна"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Айза тихенько потягнула за ручку дверей. Ті очікувано піддалися – із тихим, але надзвичайно неприємним скрипом, який буває тільки в тих петлях, якими надзвичайно, надзвичайно рідко користуються. І Айза зовсім не була цим здивована.
Її кроки гулко розносилися по круглій залі і коридорам, що йшли від неї, але вона нікого не бачила. Тільки чула – якесь шарудіння у одному з коридорів, яке за кілька мить перетворилося на ледь чутні кроки. В ту ж таку мить Айза зрозуміла, хто це був: кроки були надто легкими і тихими, щоб належати Тесеєві.
– Панно Ялівець? – почула Айза голос зліва – зовсім не звідти, де вона перед тим чула голос. Айза різно повернула голову і побачила пані Серпик – у довгій прозорій шалі, під якою ховалися ряди кольорових намист, амулетів і дивних прикрас. Здавалося, цього разу кількість її спідниць збільшилася чи не вдвоє, і вони були навіть більш яскравими і кольоровими, ніж минулого разу – на тлі сіро-коричневих архівних полиць вона виділялася, як якась дивна заморська квітка.
– Пані Серпик, – полегшено відізвалася Айза у відповідь. – Тут ще хтось є?
Вона роззирнулася в усі боки, вже очікуючи побачити ще одну постать серед полиць – можливо, світловолосу і високу. Ось тільки у архіві знову було тихо.
– Ні, – мелодійно відізвалася пані Серпик. – Ви будете здивовані тим, як мало некромантів хочуть долучитися до мудрості предків.
Айза невпевнено перевела погляд на жінку.
– Але я чула кроки. Там, – вона вказала на прохід між рядами, де не ворушилося і листочка.
– Певно, це була я.
Айза завмерла мовчки. Пані Серпик її бентежила, і бентежила надзвичайно. Вона не могла її зрозуміти, і її фокуси, без сумнівів, були більш вишуканими і складними, ніж у ярмаркових шахраїв. Але це все ще були фокуси – ось тільки чомусь тепер Айза навіть в голові не могла сказати це надто впевнено.
– То що вас привело до архіву? – запитала пані Серпик, повільно рухаючись до стола у центрі зали. – Здається, цього разу ви не плануєте переглядати записи з кладовища.
Айза кивнула, слідкуючи за нею поглядом.
– Ви праві. Мені… – вона полізла до кишені і дістала на світло монету. – Мені потрібно знайти щось про цю річ.
Пані Серпик озирнулася і придивилася до її пальців, а потім навіть підступила на кілька кроків ближче. Айза помітила мить, коли у очах жінки спалахнуло якесь впізнання, і від цього серце на мить забилося швидше. Зрештою пані Серпик знову відвернулася від неї та продовжила свій шлях, а Айза залишилася стояти на місці з простягнутою монетою. Коли вона зрозуміла, що жінка не збирається зупинятися, Айза кинулася слідом.
– Шановна, це архів, а не бібліотека, – зрештою зронила пані Серпик голосом, що нагадував льодяну крихту. – Тут тримають дані і записи, а не історичні книги. Якщо хочете більше дізнатися про палацові інтриги, то вам точно не сюди.
Вона гордо змахнула головою, як наче була вища за все, що показувала їй Айза, і наче її і на мить не цікавила та Літова монета. Та Айза не звикла відступати за першої ж перепони.
– Які ще палацові інтриги? – запитала вона, підступаючи швидше. Вона збиралася покласти монету назад до кишені, але помітила швидкий погляд пані Серпик, тож залишила її у руці.
– Це королівська монета, – з легким презирством сказала вона. Після цього жінка простягла руку вперед у впевненому жесті, і Айза вклала монету у її долоню ще до того, як встигла це усвідомити. Зазвичай з нею такого не траплялося. – Тільки… дивна якась, не золота, а срібна, і без усякого оздоблення. Але це точно вона… Так, так, – пані Серпик покивала головою, а потім схилила її на бік. – Цікава річ. І цікаво теж, як вона у вас опинилася.
Айза відвела погляд. Вона не була впевнена, що варто розповідати про те, що монета лежала у могилі. Зрештою, тепер це була її монета.
– Знайшла… у досить неочікуваному місці.
– Думаю, я можу здогадатися, де саме, – пані Серпик тонко посміхнулася. – Можете не розповідати мені, якщо не хочете.
Між ними зависла довга і незручна мовчанка. Айза боролася з несподівано сильним бажанням розповісти таки про історію на кладовищі, але зрештою стрималася, прикусивши собі язика. Пані Серпик весь цей час дивилася наче в сторону, але все ж слідкувала за нею. І в останні миті мовчання на її лиці навіть пробилася дрібка здивування – непідробного і щирого.
– І… що таке ця королівська монета? – щвидко запитала Айза, намагаючись не думати про кладовище. – Для чого вона потрібна?
Пані Серпик схилилася над столом, перебираючи якісь папери, і хвиля волосся закрила її обличчя від Айзи.
– Не можу точно сказати… Мені доводилося її бачити всього кілька разів – і не за найкращих обставин, мушу визнати, – у її голосі Айзі вчулася незрозуміла гіркота. З чого б це раптом? – Втім… Це відзнака від короля – він дає її своїм найближчим підданим. Та прославилася вона як прикраса королівської фаворитки.
Пані Серпик говорила це з презирством, але Айза не зважала. Знак фаворитки? Як така річ могла опинитися у якійсь старій могилі із райнівського кладовища?
– Тобто це просто шматок срібла? – підозріло запитала вона. З легким розчаруванням Айза покрутила монету між пальцями. – Не артефакт?
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Пастка для некромантки, Агата Задорожна», після закриття браузера.