Читати книгу - "Хочу тільки тебе, Світлана Литвиненко"

-Віталій, будь ласка. Ми з домовилися зберігати спокій,- Валентина Федорівна почала заспокоювати свого чоловіка,- будь ласка…

-Я не збираюся терпіти образ у свою адресу. Віталій Миронович, я вас знаю усе своє життя і ви багато чого зробили для мене хорошого, коли ми з Кірою ще дружили і саме через це я вибачаю вам вашу нестриманість. Але на майбутнє слідкуйте будь ласка, за тим, що говорите,- Віра вся кипіла від злості і була готовою підти геть.

-Мені твоє вибачення аж ніяк не потрібно, якщо треба буде, то я знову і знову готовий повторити слова, які чітко охарактеризують твою поведінку,- вже більш спокійніше у відповідь сказав Віталій Миронович,  знову взявши до рук склянку з мінеральною водою.

-Вибачте ще раз і мене і мою дружину,- Артему було незручно та він тримався і не дозволяв собі піддаватися емоціям.

-Пропоную заспокоїтися і налаштуватися на знайомство з нашою французькою родиною,- посміхнулася до присутніх Валентина Федорівна,- Кіро, чому ти весь час мовчиш? А ну збадьорилася,  виправила плечі, посміхнулася, встала і пішла зустрічати свого чоловіка та свою сім’ю, які, як я бачу у вікно вже під’їхали до ресторану і виходять з мікроавтобусу. Кіро, а ну хуткіше.

  Кіра встала із-за столу прислухавшись до слів матері. Це добре, що вона у неї така смілива та енергійна жінка. Яка, як завжди може контролювати будь-яку ситуацію. Кіра вже підходила до вхідних дверей  ресторану коли побачила Олю, яка встигла зайти до середини і радо кинулася обіймати Кіру.

-Яке це щастя тебе знову бачити,- Оля це так голосно вимовила, що інші відвідувачі ресторану повернулися у їхній бік проявляючи цікавість.

-Я теж,- у Кіри за мить піднявся настрій і вона взаємно обійняла Олю радіючи їй.

-Тітонько Оля досить, бо я теж хочу обійняти Кіру,- сказав посміхаючись Бед, який теж підійшов до них,- ви чудово виглядаєте, як завжди. Моєму батькові пощастило мати таку дружину.

-Дякую тобі Бед, а ти за ці півроку, що я тебе не бачила змужнів,- Кіра теж обійняла хлопця,- і тебе Люсі я рада бачити, сподіваюся, що тобі сподобається Україна.

-Вона вже мені подобається,- відповіла Люсі на ламаній українській мові.

-Тітонько Люба прохолодьте будь ласка до столу та припиніть плакати,- Кіра поцілувала жінку в щоку.

-Це я від щастя. Радість-то яка знову побувати на рідній землі.

 -Я Артем,- він не витримав чекати за столом і теж підійшов, і почав потискати кожному руку та обіймати, радіючи знайомству.

-А ви з Тимуром схожі,- помітила Оля.

-З тобою теж сестричко,- посміхнувся Артем і знову обійняв Олю,- але ти найгарніша з нас трьох. До речі, завжди мріяв мати сестру та брата. І ось, моя мрія здійснилася, дякуючи батькові.

-Він-то такий був…,- тітка Люба ще дуже розплакалася.

-Вибачте, невдало пожартував,- Артем зовсім не тримав зла, на колишню коханку свого батька, бо це не мало ніякого значення зараз,- Бед, а ти добре володієш українською.

-Звісно дядечку, бо наполовину я українець. Радий з вами познайомитися.

-А зараз давайте підемо за наший стіл, і я познайомлю вас зі своєю дружиною та батьками Кіри,- та потім Артем помітив, що Кіра ніяк не зрушила з місця і тому запитав у неї.- А ти чому не йдеш?

-Ще не всі зайшли, чомусь Тимур, Ніколь та Пітер затримуються,- Кіра продовжувала вдивлятися у вхідні двері.

-Вони вже йдуть,- запевнив їх Бед,- просто моїй мамі треба опанувати свої емоції і тато з Пітером їй допомагають.

-Тепер зрозуміло,- кивнула Кіра головою,- ви йдіть сідайте, а я вийду на вулицю та переконаюся, що все гаразд і потім разом приєднаємося до вас…