Читати книгу - "Хочу тільки тебе, Світлана Литвиненко"

  Цей святковий день нарешті настав, а саме, день урочистого відкриття міні-готелю. І саме сьогодні повинні були приїхати рідні Тимура. І вони приїхали, точніше, прилетіли літаком в Україну і саме зараз Тимур зустрічав їх в аеропорту Борисполь. Потім повинен був привести їх до Кіриного міні-готелю, де на них чекали підготовлені номери, а також вечеря замовлена у ресторані, який знаходився поруч, теж на березі річки. Саме за цією вечерею планувалося знайомство з Артемом, на яке він збирався прийти разом зі своєю дружиною Вірою.

  Та це буде увечері, а саме зараз, Кіра стояла на порозі свого міні-готелю перед мешканцями міста, які прийшли на відкриття. Рекламу, яку вона розмістила в інтернеті спрацювала, зацікавила людей. Мер міста Герман Федорович не тільки приїхав на відкриття зі своєю дружиною Людмилою Миколаївною, а навіть виступив з промовою.

-…цьому міні-готелю з красивою назвою «Білий лебідь» я бажаю тільки процвітання, успіху і щоб він постійно був переповнений постояльцями,- завершим свою промову Герман Федорович посміхаючись до натовпу, які бурно поаплодували йому.

  Ну, а потім Герман Федорович урочисто перерізав червону стрічку і це сфотографували журналісти із місцевої газети, які згодом взяли інтерв’ю і у Кіри. Вона-то розуміла, що такою увагою з боку журналістів має завдячувати своєму дядечкові. Ну і звичайно мамі, яка на передодні провела  неабияку бесіду зі своїм братом. Нагадала тому, що він зобов’язаний підтримувати свою родину і це ще сильніш підніме його авторитет в очах виборців. Звісно, що Герман Федорович погодився тільки через власні інтереси, а не через те, щоб допомогти Кірі на початку її нової справи.

-Дякую вам, що не відмовилися приїхати,- Кіра подавила в собі небажання спілкуватися з рідним дядьком,- сподіваюся, що ми добре будемо ладити у майбутньому і не будемо більше тримати зла один на одного. А ще, я сподіваюся, що ви теж коли-небуть зможете відкрити свій власний готель.

-Я пропонував тобі подарувати мені цей міні-готель, а ти відразу натравила на мене свого коханця. Для мене це було принизливо і я ще ображений на тебе. Аби ти знала, чого мені було варто сюди приїхати. За це дякуй своїй матері.

-По-перше, Тимур Андрійович мені не коханець, а діловий партнер. По-друге, ви мені не залишили вибору, прямо змусили мене звернутися до нього через свої погрози. А по-третє, не обов’язково було приходити, відкриття готелю не вимагає присутності мера міста. Але ви прийшли і не тому, що моя мама наполягла, говорячи про сімейні цінності, а тому, що це потрібно для вашої кар’єри. Так що в очах людей ви отримали свою долю слави,- Кіра була відвертою зі своїм дядьком.

-Гарно сказано, дорога племінничко. Можу запевнити, що з тебе вийде гарна бізнес-леді. І я навіть готовий тобі вибачити…

-А хіба мені є за що вибачати?- обурено запитала Кіра.- Хіба я вас чимось образила? Навпаки, це ви маєте просити у мене вибачення, за те, що вплутали мене у свої авантюри.

-Завдяки моїм авантюрам ти маєш цей міні-готель… Не забувай про це. Ми ще з тобою поговоримо. Але не переживай, вимагати я нічого більше не буду і вплутувати у свої, як ти говориш авантюри теж не буду,- Герман Федорович побачив у натовпу знайомого і помахав йому рукою даючи зрозуміти, що зараз до нього підійде,- треба все-таки пам’ятати, що ми одна родина.

  Коли дядечко відійшов, Кіра зробила глибокий вдих-видих і підійшла до гостей, які стояли у холі з келихами шампанського, яке розкупорили у знак відкриття. Гості вітали Кіру з відкриттям та висловлювали свої побажання піднімаючи їй настрій. Батьки Валентина Федорівна та Віталій Миронович теж були у гарному гуморі і це радувало Кіру, адже вона змогла зробити щось для своєї родини. Ну, а в першу чергу звичайно завдяки Тимурові. Саме він дав їй можливість розпочати цей готельний бізнес.

  Тимур, Тимур, Тимур… Не виходив з її голови, думки весь час були тільки про нього. Сьогодні увечері знову прикинеться його дружиною, а він буде не відходити від неї. Вона відчувала неспокій через те, що не витримає лишатися байдужою і ніяк не реагувати на нього. Та все-таки налаштовувала себе триматися холодно з ним, щоб не попасти під його чари і не сказати йому «так»…

  Артем з Вірою вже чекали за столом у ресторані, коли до них підійшла Кіра зі своїми батьками. Вони привіталися та сіли навпроти.

-Я відчуваю легке, але приємне хвилювання,- зізнався Артем.

-Це нормально,- відповіла на те Валентина Федорівна,- головне бути самим собою, хоча це не завжди можливо.

-Коли ти не маєш вибору бути самим собою, то це прямо вбиває,- Віталій Миронович помітно був незадоволений тим, що приходилося прикидатися фіктивним тестем.

-Тату будь ласка,- Кіра благаючими очима подивилася на батька, а той тільки налив собі мінеральної води і почав пити, щоб знову не сказати лишнього.

-А що ви мали на увазі Віталій Миронович?- запитала Віра.

-Нічого не мав на увазі, просто сказав,- відповіла замість чоловіка Валентина Федорівна,- я тут подумала, що настав час тобі Віро і тобі Кіро помиритися, згадати, якими хорошими ви подругами були.

-Я про це вже давно говорив,- Артем підтримав маму Кіри,- а то моя душа ніяк не може найти спокій через те, що я став між вами, між кращими подругами. Може і справді помиритися, вибачите один одному і мені теж. Я багато про що шкодую і хотів би виправити, та знаю, що це не можливо, бо у минуле не повернутися.

-Про що це ти шкодуєш?- Віра почала заводитися відчувши ревність.- Невже шкодуєш, що одружився на мені, а не на Кірі?

-Ну що ти люба…

-Припиніть цей балаган,- підвищив голос Віталій Миронович, нерви якого почали здавати,- не хочуть миритися, то не варто і наполягати. А ти Артем звісно, що вчинив підло, змусив мою доню страждати. Та я радий, що ти не став моїм зятем, бо такий розпусник як ти не гідний бути поруч з моєю донькою. І додам, що Віра теж далеко від свого чоловіка не відійшла. Яка ж то подруга, яка лягла під нареченого своєї подруги. Безсоромниця…