Читати книгу - "Терпкий смак кохання, Ерін Кас "

У потязі я сплю, а Катя сидить наді мною, як охоронець. Навіть до кімнати доводить і довго сидить поряд, наче боїться, що скою якусь дурницю.

— Кать, можеш взяти у Лілі номер Євгена? — запитую тихо, щоб дівчата не чули.

— Навіщо? — дивується подруга.

— Хочу поговорити. Запитати… — опускаю очі. Насправді я не знаю, що це мені дасть і говорити з такою підлою людиною бажання не маю, але повинна докопатися до істини.

— Не будь наївною, Вікусь. Він тобі нічого не скаже, тим паче після того, що сталося. Не впевнена навіть, що він нормально розмовляти зараз може. Так йому і треба придурку.

— Я не знаю, що робити. Ярослав не хоче зі мною говорити, — відчуваю гарячі сльози на щоках.

— Спробую дізнатися, яка там ситуація. Якщо, звісно, вона захоче зі мною розмовляти. У суботу ніхто не стримував емоцій. Вона так кричала, коли побачила бійку.

— Запитаєш як він? — підіймаю на неї погляд.

— Так, — у її очах безмежне співчуття. — Я піду, — коротко обіймає мене. — Відпочинь, завтра знову на навчання.

— Угу, — змахую сльози, відвертаючись до стіни.

 Перед сном я виходжу і знову пробую набрати номер Ярослава, хоча й знаю, що це не дасть результату. З розпачем та раною на серці, лягаю спати, плекаючи у собі надію, що розмова Каті з Лілею проллє світло на цю жахливу ситуацію.

Мені сниться яскраве сонце, воно засліплює очі, але абсолютно не гріє. Вдалині звучать голоси знайомих, чується чийсь крик, а найголосніше звучать слова Ярослава, врізаються у пам’ять, вбиваючи останню надію на примирення. Прокидаюся в холодному поту і довго лежу, чекаючи поки почне світліти.

Раніше за всіх збираюся на заняття і вирішую спочатку забігти до Каті. Одразу розумію, що гарних новин для мене немає. Катя швидко одягається і теж виходить раніше, щоб прогулятися зі мною до університету.

— Катю, не мовчи, — не витримую, спостерігаючи, як вона веде внутрішню боротьбу з думками.

— Не знаю, як сказати.

— Кажи як є, не розсиплюся.

— Вона ледве погодилася зі мною розмовляти. Сказала, що вдома страшенний скандал, всі на ножах. Батько в гніві, заборонив куди-небудь виходити, окрім універу. З Яром не розмовляє, вони дуже посварилися. Моє прохання навіть слухати не схотіла, — видає усе на одному подиху.

— Це все?

— Угу, — на мене не дивиться.

— Кать…

— Все, що тобі потрібно знати, — відрізає з гіркотою у голосі. — Я більше не можу дивитися на твої сльози.

— Катю, — важко зітхаю, — говори.

— Сказала, щоб ти більше не з’являлася у їхньому житті, бо вже й так зруйнувала стосунки між друзями.

— Я? — аж зупиняюся від такого нахабства.

— Я так само запитала. Вікусь, розмова з Лілею — не вихід, вона не допоможе.

— А про Ярослава ти питала?

— Ні, — хитає головою, гучно видихаючи. Повисає мовчанка. Ніхто не рухається, Катя ховає очі, а я чекаю слів, які далі шрамуватимуть розбите серце. — Це лише слова Лілі, а все сказане нею потрібно ділити на два.

— Кажи, — наполягаю, бо очікування здається вічним.

— Він більше не бажає тебе бачити. 

— Зрозуміло, — не дивуюся. — Ходімо, — беру її під руку. Рішення прийшло ще зранку, а зараз я тільки впевнилася, що воно правильне.

— Сонце, як тебе підтримати?

— Не переймайся, ти й так багато для мене зробила. Я повинна з ним поговорити.

— Але ж він не бере слухавку.

— Замовлю квиток і поїду до Дніпра, до нього додому. Це єдиний вихід, щоб пояснити усе віч-на-віч.

— Впевнена? Поїхати з тобою?

— Ні, я впораюсь. Він або зрозуміє і повірить, або мені доведеться якось жити без частини серця. Але я поняття не маю як...