Читати книгу - "Невинна для мажора, Ольга Суниця"

Дзвінки не припиняються і я ледь стримуюсь, щоб не відповісти. Спочатку сиджу і слухаю мелодію телефона, потім не витримую і скручую на беззвучний. Це не дуже допомагає, я все одно бачу, як на екрані висвітлюється ім'я бажаного чоловіка і це ятрить мені душу. Постійно приходиться собі нагадувати, для чого я це все роблю. Якщо Стас намагається зі мною зв'язатись, значить Павло виконав свою обіцянку, тож тепер мені треба виконувати свою. А як це зробити, коли дуже хочеться почути рідний голос?

Стас не припиняє дзвонити, тому залишаю телефон і йду на кухню. Тремтячими руками заварюю собі каву і сідаю за стіл.  Важким поглядом дивлюсь у вікно і розглядаю будинки навпроти.

Від настирливого дзвінка у двері здригаюсь всім тілом. На мить маячить думка, що це Стас знайшов мене і приїхав глянути в очі. “Зрадниця” - скоріш за все такою мене вважає.

На неслухняних ногах йду відчиняти і як тільки клацаю замком, в квартиру ввалюється Ігор.

-        Чому не відповідаєш на дзвінки? - схвильовано питає і оглядає мене з ніг до голови. - Я думав, з тобою щось сталось.

-        Я не знала, що ти дзвонив, - здивовано відповідаю.

-        Вже добрих пів години. Хотів запитати, може тобі щось купити по дорозі, - робить паузу переводить подих. - Я вже не знав, що й думати.

-        Вибач, я не чула, - виправдовуюсь. - Я залишила телефон у кімнаті. Це все через Стаса. Він не перестає дзвонити вже цілих три години.

Зачиняю двері і повертаюсь до Ігоря, зустрічаюсь з теплим поглядом сірих очей. Він підходить в притул і обіймає за плечі, так ніжно і лагідно, ніби малу дитину. Мене починають душити сльози, хочеться плакати, жаліти себе, але трохи соромно перед ним. Тому розчиняюсь в його теплі і глибоко вдихаю запах його одеколону. Намагаюсь заспокоїтись і не виглядати істерично.

-        Його вже випустили? - бубню Ігореві в куртку.

Говорити про Стаса важко, але так хочеться почути, що з ним все добре.

-        Так. Тато казав, що він вже вільний. Я з ним ще не був, відразу після універу поїхав до тебе.

Ігор ще сильніше стискає мене в обіймах, та відсторонююсь і розриваю контакт. Не дивлячись на нього прямую на кухню, чую, як він слідує за мною.

-        Чай, каву будеш? - запитую вже спокійно і починаю шукати вільну чашку в шафі.

-        Якщо можна, чай, - тихо відповідає мені в спину.

Ігор сідає за стіл і мовчки спостерігає, як я пораюсь на кухні. Його погляд уважний і теплий. Він часто так на мене дивиться, ніби хоче запам'ятати. Вивчає кожен мій рух, кожен поворот.

-        Може розкажеш мені, чому ти залишила наш дім і не хочеш говорити з братом, - порушує він тишу в той момент, коли закипає чайник.

-        Ні, - напружено відповідаю і заливаю кип'яток у чашку.

Я стою до нього спиною і чітко відчуваю пронизливий погляд на собі. Намагаюсь ігнорувати його, тому розвертаюсь з посмішкою на обличчі і кладу чашку перед чоловіком на стіл. Він на неї не реагує, вся його увага на мені. Ловить руку, стискає міцно зап'ясток і легенько тягне на себе. Я здивовано дивлюсь на нього, тому що змушена нахилитись досить близько, щоб між нашими обличчями залишалось мало відстані. Спершу здається, що він хоче мене поцілувати, погляд ковзає по моїх губах, гарячий подих обпалює шкіру. Я злякано завмираю, напружуюсь всім тілом. І чекаю.

-        Ти його кохаєш?

-        Нащо ти запитуєш? - намагаюсь приховати істерику в голосі.

Ігор помічає мою паніку, відпускає і я миттю опиняюсь на другому кінці кухні. Лише тут можу вільно вдихнути.

-        Хочу знати, чи є в мене хоч малесенький шанс отримати твою прихильність, - хмуриться від сказаних слів.

Відводжу від нього погляд, дивлюсь у вікно, на пусту засніжену дитячу площадку. Його відвертість змушує почуватись ніяково, хоч я і знала, що йому подобаюсь.

-        Зараз все це немає різниці, - видавлюю з себе

-        Для мене має. Просто скажи, як є.

-        Я не знаю, - спираюсь на стільницю і насмілююсь глянути йому в очі. - Але здається, я почала в нього закохуватись і якби не вся ця ситуація, мої почуття лише би росли.

Ігор хмуриться, різко підіймається з місця і двома кроками скорочує між нами відстань. Від його близькості моє тіло знову стає дерев'яним. Але цього разу не торкається, не обіймає просто стоїть впритул і не відводить від мене очей. Проникливий погляд залазить прямо в душу, здається, він може прочитати всі мої думки. Хочеться відсунутись як най далі від нього, але я притиснута до стільниці, відступати нікуди.

-        Тато змусив тебе покинути Стаса, - стверджує, не запитує.

-        Звідки ти знаєш? - дивуюсь і прикушую язик, побачивши хитру посмішку на його обличчі.

-        Я не знав, але здогадувався. Бо він говорив зі мною на рахунок тебе. Тонко натякав, що ти не та дівчина, котра має мене цікавити. Я спочатку ламав голову над його мотивами, але коли побачив тебе з валізою, здогадався в чому справа. Він вирішив спекатись майбутньої потенційної невістки.

-        Невістки, - багровію від цього слова і опускаю погляд додолу. - Скажеш таке.

-        Думаєш ти не варта стати дружиною одного з нас?

Запитання боляче б'є батогом. Нащо він так грається зі мною? Може мститься через те, що зблизилась зі Стасом?

-        Не те що дружиною, я і дівчиною нічиєю не буду. Твій батько чітко сказав не наближатись до вас. То ж те, що ти зараз стоїш біля мене порушення договору.

-        Про який договір ти говориш? - торкається теплими пальцями мого підборіддя і піднімає догори, змушує глянути на нього.

Зараз Ігор виглядає суворим і дуже уважним.

Я важко зітхаю. Нащо приховувати? Він все одно вже знає.

-        Він обіцяв допомогти Стасу лише тоді, коли я зникну з вашого життя. Якби ти мене не перестрів у будинку, то більше ніколи не побачив. Я вперто збиралась виконати свою частину домовленості.