Читати книгу - "Невинна для мажора, Ольга Суниця"

-        Якщо ти про те, що ти зараз на волі, тоді так, - відповідає буденно і не показує ніяких емоцій.

-        Не прикидайся тугим, - плююсь від злості. Його спокійна поведінка, ще більше дратує, адже знає, що причетний до моєї проблеми. - Я про Настю. Де вона?

-        Звідки мені знати? Я за нею не слідкую, - знизує плечима. - Поїхала кудись.

-        То те, що вона з'їхала з нашого будинку, ти все ж таки знаєш, - мружу на нього очі. - Ти її вигнав?

-        За кого ти мене маєш, сину? - здивовано округлює очі і надмірно турботливо розтягує останнє слово. - Я запропонував їй вигідну умову. Вона погодилась. І всі задоволені.

-        Я не задоволений. Що ти накоїв?

Мої здогадки підтверджуються і чомусь від цього стає лише важче. Надіявся на якийсь збіг обставин, та все ж таки тато приклав до цього руку. Тіло напружується мов струна, чекаю відповіді із завмиранням серця. Знаю, він не скаже мені нічого хорошого. Насті пропала і я уявлення не маю, де її шукати.

-        Ти відмовився від моєї пропозиції, то ж я пішов до твої так званої дівчини, - останнє слово звучить з насмішкою і це мені зовсім не подобається. - Вона виявилась більш гнучкою. Я запропонував їй покинути тебе за гарну винагороду. Дівчина погодилась, взяла гроші і поїхала.

-        Ти брешеш, - ледь видавлюю з себе, тому що дихати стає важко.

-        То подзвони до неї і запитай.

-        Вона не відповідає.

-        Тоді їй просто немає, що сказати.

Світ починає крутитись від усвідомлення татових слів. Я знесилено падаю у крісло навпроти нього і болісно прикриваю очі. Я не хочу в це вірити, та спростувати це немає кому. Настя не йде на зв'язок. Хіба це не означає те, що вона відчуває провину?

Як вона могла так легко мене зрадити? Покинула без зайвих роздумів. Так, ми не були настільки близькі, але щось приємне і тепле зароджувалось між нами. Чи може це лише моя ілюзія?

-        Я ж говорив тобі, що дівка тебе не буде чекати, - голос тата звучить приглушено через шалений стук пульсу в скронях. - Вони всі не надійні. Запропонуй їм щось краще і вони відразу готові нас забути. Твоя Настя не виняток. Вона повелась на гроші, зрозумівши, що ти нестабільний і не серйозний.

Качаю головою, руки мимоволі стискаються в кулаки. Слухати його нестерпно. Він наче навмисно намагається зробити боляче, не розуміє, що ця дівчина не була звичайною черговою розвагою. Я щось до неї відчував, те, що давало мені бажання жити.

-        Дякую, що все зіпсував, - говорю байдуже, без всяких емоцій.

Підіймаюсь з крісла, і не дивлячись на нього, йду до дверей. Не хочу його бачити.

-        Не забувай, ти маєш продати клуб, як і домовлялись, - кидає мені в спину. Дівчина виконала свою частину угоди, ти будь добрий виконай свою. Я ж говорив тобі, що не буду цього разу допомагати просто так. Пора вчитись відповідати за свої вчинки. І міг би подякувати, що витягнув тебе з в'язниці.

Хапаюсь за дверну ручку і завмираю. Злість сковує та хочеться розбушуватись і руйнувати все на своєму шляху. Але стримуюсь з усіх сил.

-        Дякую, тату, - видавлюю з себе.

Я не оглядаюсь, просто виходжу з кабінету, гримнувши дверима. Секретарка здригається від гучного звуку, та я дарую їй вбивчий погляд і покидаю офіс.

В клубі ще нікого немає і це дуже добре. Мені не потрібна компанія, хочу забитись у тихий куточок і напитись. Тому закриваюсь в кабінеті, дістаю пляшку і заливаюсь пекучою рідиною з горла. Паралельно безперестанку набираю номер Насті, та крім довгих гудків я більше нічого не чую.