read-books.club » Фентезі » Астальдо 📚 - Українською

Читати книгу - "Астальдо"

153
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Астальдо" автора Мирослава Горностаєва. Жанр книги: Фентезі. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 51 52 53 ... 192
Перейти на сторінку:
слова, нехай я і не закликав в свідки Світло і Тьму. Однак, я не буду затримувати тих Нолдор Аttea Nosse, які захочуть повернутися назад. Я сподіваюся, Арафінве, що ти схилиш Валар до милосердя і прощення. До того ж, Третій Дім не заплямував рук кров’ю Телері, і його не стосується вирок Судді, якщо, звичайно, ви повернете назад просто з цього місця.

— Злякався, найменшенький? — спитав Феанаро все з тою ж злою насмішкою, — добре… Йди! Повзи на колінах до господарів, вони пробачать тебе, пожаліють… Дивись, ще й призначать Великим Князем Нолдор… Тієї жменьки Нолдор, котра нидіє зараз на пагорбі Туни.

— Я йду назад, бо можу не втриматись і вбити тебе, Феанаро, — відповів Арафінве люто і різко підвівся, — я не знаю, як я дивитимуся в очі Ольве, і чи залишиться його донька в садибі Нолдо, але я зроблю все, щоб виправити злодіяння, вчинене тобою.

Троє старших княжичів тим часом обговорювали появу Судді. Майтімо запевняв, що Намо весь час дивився просто на нього, особливо, коли з таким смаком оповідав про біди, які очікують Нолдор.

— Коли ото він говорив про тортури, то вказав на мене, я певен, — здригнувся Руссандол, а Фіндекано, пронизаний раптовим жалем, стиснув йому руку, — оце ускочив Рудий так ускочив, а ще говорять, що рудим щастить. Уявіть собі — мені навіть руки накласти на себе не можна в разі якогось лиха… З одного боку Морінготто, з другого Суддя…

— На полі битви, — стиха мовив Фінарато, — а чи в катівні, гордість — єдине, що нам зосталось, Нолдор.

— Проб’ємося, — сказав Фіндекано, — я певен цього. Але ж Фінарато, Nelya Nosse повертається назад…

— Мій батько повертається, — виправив його Фінарато, — і з ним — усі бажаючі з Трьох Домів. Я йду вперед, і веду Nelya Nosse, як його намісник. Ми вже говорили про це. Татко, ясна річ, не в захваті від мого рішення, але… Нічого не змінити.

— Може тобі краще…, - несміливо почав Фіндекано, згадавши слова Ольве.

— Може і краще, — зітхнув Арафінвіон, — Амаріе напевне повернеться — її так налякали слова Судді, що вона не може ні їсти, ні спати. Але я не можу повернутися — судьба…

Опісля недовгого перепочинку заграли шикування срібні сурми. Феанаро, оточений синами, стояв віддалік, кривлячи вуста в зневажливому усміху, і робив вигляд, що шамотанина в таборі зовсім не стосується Першого Дому. Коли зібралися всі, на покритий мохом валун легко видерся Нолофінве.

— Нолдор, — мовив він, — ми всі чули голос Судді Намо. Ми всі чули його вирок. Я знаю, що у таборі говорять про можливість повернення до Тіріону. Ми, троє князів з роду Фінве, надаємо бажаючим таку можливість. Князь Арафінве повертається назад, і візьме під свою руку всіх, хто стомився від дороги, чи злякався вироку. Шикуйтесь під його корогву — вам ніхто не дорікне, що ви не розрахували свої сили. Передавайте рідним вітання від позосталих і нашу любов.

Табір гомонів довгий час. Зрештою, до стягу з золотою квіткою потяглися ті, хто хотів повернутися. Нолдор йшли з опущеними головами і не підводили очей, та в обличчі Арафінве не було ні сорому, ні страху. Князь робив те, що вважав за потрібне, рятуючи слабших від майбутніх страждань.

Арафінве повертався сам-один, з його рідних в рушенні зостався навіть Артаресто. Фінарато підвів до батька заплакану Амаріе, і попрохав опікуватись ніжною Ваніе до кращих часів. Еленве, незважаючи на умовляння Туракано, зосталася з чоловіком і відмовилася доручити Амаріе малу Ітарільде.

— В таборі залишаються діти, — говорила вона розважливо, — навіть отой шаленець Куруфінве-молодший везе з собою сина, а його Лехте зосталася в Тіріоні… І багато хто з жінок таки залишає з собою дітей. Я вважаю, що навіть Амаріе слід залишитися — бо опісля такого напутнього слова Судді вона ризикує більше не побачити свого meldo. Я згодна і на тортури, і на смерть — аби тільки поруч з Турондо!

Фіндекано думав, що бажаючих повернутися буде багато. Однак, до Арафінве приєдналася зовсім невелика частина рушення. Зосталися всі воїни з загону Фіндекано — його лучники вважали, що в Альквалонде Феанаро «Морінготто попутав», та якщо Суддя виніс їм вирок усім разом — і тим, хто задумав зле, і тим, хто виконував накази, то краще таки йти вперед. Зостався загін Туракано і всі його Ваніар. З загону Аракано пішла лише невеличка частина Ельдар, в основному ті, яких умовили матері, або кохані. З Третього Дому вирішило повернутися більше Ельдар, але в більшости — жони з дітьми, і зовсім мало воїнів. Приєдналися до поверненців і кільканадцять Ельдар Першого Дому — теж жінки. Всі воїни в багряних накидках зосталися вірними вождю.

Сини Індіс обійнялися на прощання, і невеличкий загін Арафінве вирушив у зворотній шлях, несучи з собою записочки, написані на уривках паперу, на шматочках тканини… «Пробач, ненько, ми йдемо вперед… Ми мусимо йти, бо єдине, що у нас залишилось — гордість…»

***

Шлях на північ був тривалим та виснажливим.

Звідкись наповзли липкі тумани, не стало видно зоряного неба, що було святинею для Ельдар. Плащі, зіткані руками нолдіе, і просочені особливою жіночою магією, ще тримали тепло, але підніматися зранку ставало все важче і важче.

Знову спалахнули чвари поміж родами. З того часу, як Арафінве вирушив назад, до Тіріону, протистояння між його старшими братами поглибилось і досягло критичної межі. Феанаро вважав, що він, як старший син, успадкував від батька звання Великого Князя Нолдор, і тому мусить одноосібно керувати рушенням. Нолофінве йому в тому не суперечив, і погоджувався з його правами, однак, на ділі виходило, що вождю, як і раніше, корилися лише Нолдор Першого Дому, а решта слухала тільки накази Нолофінве. Вождь спробував був натиснути на Фінарато, однак онук князя Ольве відповів йому холодно і ввічливо, що, за відсутньости батька він слухатиме поради князя Нолофінве, і коритиметься його наказам, які ніколи не призведуть до братовбивства. Вогняний Дух скипів, однак змушений був погодитися, відчувши в племінникові ту страшну холодну незламність, яка відріжняла нащадків Індіс. Розмова з Нолофінве теж ні до чого не привела — молодший брат знову визнав права Феанаро на титул і владу, однак мовив, що нині, в тяжких умовах походу, він не може позбавити рідних свого опікунства. Вогняний Дух знову відступив, однак затаїв зло і присягнув собі помсту.

Протока все вужчала і вужчала, коли розходився туман, то берег Ендоре можна було побачити неозброєним оком. Феанаро, котрий мав з собою труби, що

1 ... 51 52 53 ... 192
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Астальдо», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Астальдо"