read-books.club » Фентезі » Астальдо 📚 - Українською

Читати книгу - "Астальдо"

153
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Астальдо" автора Мирослава Горностаєва. Жанр книги: Фентезі. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 50 51 52 ... 192
Перейти на сторінку:
лише відплата, — прошепотів Фінарато, — бо я є Нолдо, такою ж мірою як і Телеро, а за вчинене зло відповідають родом усім.

Фіндекано тим часом зібрав свій загін, поранених і вбитих Нолдор звелів покласти на ноші, зроблені з плащів, і відходити до табору. Він відчував тяжке спустошення від причетності до злочину. Думав про те, що скаже батько, а особливо — князь Арафінве, зять Ольве Альквалондського.

Родичі, звісно, не сказали нічого доброго. Ні, князь Нолофінве та його брат не дорікали Фіндекано, котрий одрухово став на бік Нолдор проти Телері. Зате про Феанаро було мовлено багато, і всі ті слова були лихими.

Однак, треба було згортати табір і рушати на північ. Кораблі були в морі — їх гнав попутний вітер. Цей же вітер роздмухував вогонь поховальних вогнищ, на яких ставали попелом тіла Нолдор-лучників з загону Фіндекано. Астальдо думав, що нині, в Альквалонде, теж ховають загиблих… Білі плити причалу, залиті кров’ю… Вони стояли перед очима Фіндекано, варто йому було їх заплющити.

Нолдор рушили одразу ж опісля поховання. Настрій у новоствореного війська був теж поховальний, а жінки з обозу тихо плакали. Подібний початок походу не мав вигляд доброї прикмети.

Швидко розігралася буря, поміж воїнами пішли поголоски, що це Майе Уїнен оплакує загибель Телері. Кораблів, на яких плив Феанаро з частиною свого війська, вже не було видно з берега. Говорили, що Нолдор з Першого Дому не мають досвіду мореплавства, і що, при умові явного Божого гніву, жоден з cirya не врятується від шторму.

Князь Арафінве ледве пересував ноги — так вразила його звістка про битву в Лебединій Гавані. Фінарато йшов, вперто стиснувши вуста, в очах ясновидця був крижаний спокій приреченого. Артаніс пророкувала, що Феанаро зі своїми супутниками таки піде на дно і вголос висловлювала сподівання, що це послужить викупом для морських Божеств. Туракано з Аракано, та молодші Арафінвіони лише знизували плечима — а чого ще можна було очікувати від Вогняного Духа? Вони вважали, що помилкою було саме рішення старших послати Феанаро на перемовини. І мовчки йшов попереду рушення князь Нолофінве, схожий на Феанаро так, як обпікаючий холод схожий на обпікаючий вогонь.

Однак, море заспокоїлося, а вітер ущух. Коли Нолдор ступили на пустельні землі Араману, то побачили, що до берега поволі підходять і кораблі Феанаро. Їх було менше, ніж відпливло з Альквалонде, але втрати, як заявив Феанаро на нараді, виявилися не такими великими, як він думав спочатку.

Молодші брати Фінвіони спробували було докоряти князю Міnya Nosse, але дуже швидко зрозуміли, що всі їхні старання даремні. Феанаро зовсім не каявся у вчиненому, рівно, як і троє його середніх синів. Однак, на Амбаруссар було страшно дивитись — юнаки помарніли і стали схожі на тіні, Макалауре замкнувся в собі і не випускав з рук арфи, струни якої стогнали, мов дерева під буревієм, а Руссандол відгризався від усіх докорів одним — Телері, мовляв, почали стріляти першими.

Кораблі тепер йшли понад самим берегом, і перепочинки були спільними у всього рушення. От під час такого перепочинку і сталося те, про що опісля Нолдор згадували постійно — то з болем, то з каяттям, а то — зі злою насмішкою.

На високій кручі, що стриміла над цим непривітним берегом, раптом виникла в спалаху світла постать, вбрана в чорне, і голос, глибокий, мов дзвін, відгукнувся в головах всього рушення:

— Слухайте, Нолдор! Уважно слухайте!

В обозі заплакали діти, а дорослі заціпеніли, наче скуті кригою. Фіндекано якраз доїдав свою просту вечерю — кашу, зварену на вогнищі, і трохи не впустив казанок.

— Суддя! — мовив у нього за спиною напружений голос Туракано, — брате, це сам Суддя…

— Нерозумні діти, — знову розлігся голос Намо, — незлічені сльози судилося пролити вам, і не почують Боги вашого голосіння та нарікань. Хоч куди б не вирушив рід Феанаро, йому не втекти від Божого гніву! І не уникнути покарання й тим, хто йде за ним. Бо Обітниця веде нині Вогняного Духа, і вестиме й надалі, та все ж не сповнить надій ні його, ні його роду, а буде натомість щоразу вихоплювати з рук жадані скарби. Кожна добра справа їхня обертатиметься лихом, і причиною тому стане ворожнеча між родами і страх перед зрадою. Бути їм вигнанцями довіку, і блукати по світу, мов листю, яке носить вітер!

Фіндекано поволі встав. Вирок належало слухати стоячи. Він був Нолдо, гордий Нолдо, і не бажав плазувати навіть перед Суддею Намо. Стояли вже всі, стояли в суворій мовчанці. Нолофінве склав на грудях руки, і сину навіть здалося, що батько погордливо усміхається.

— Ви пролили братню кров, — продовжував Суддя, — пролили на землю Аману Благословенного. І за цю кров заплатите кров’ю, нерозумні Нолдор, бо жити будете весь час у тіні Смерті! О так, ви є іlfirin, однак згубити вас можна — і ви загинете від зброї, тортур і горя. Говорю князям вашим — небагатьом з вас судився рятунок, а роду Феанаро рятунку не буде! Ваші безпритульні fea прилинуть до Мандосу, і там тужитимуть за тілами, та не сподівайтеся жалю і милосердного вироку. А ті, кому судилося вижити, обтяжені мукою та літами, змарніють і постануть сумовитими тінями перед тими народами, що прийдуть пізніше. Таким є присуд Богів, і таким він залишиться, хіба що я, Суддя, побачу можливість знову правити суд.

Зникла в спалаху чорна тінь, та тиша ще довго панувала над табором. Зрештою, Нолофінве послав зброєносця до Minya Nosse і запросив Феанаро зо старшим сином на нараду.

Шестеро Ельдар розташувалися довкола одного з вогнищ. Арафінве не підводив голови, та в тих швидких поглядах, які він час від часу кидав на Феанаро, палала справжня лють. Нолофінве як завжди був камінно спокійним, а Феанаро, як на диво, навіть веселим.

— Ми дотримаємо Обітниці, - сказав він з усміхом, — я маю на увазі рід свій. А погрози… Це тільки погрози. Перший Дім не зверне зі свого шляху, і я передрікаю, що пісні про наші діяння не змовкнуть до останніх днів Арди.

— Одна з пісень буде про твій вчинок в Альквалонде! — раптом різко мовив Арафінве, — досить красивих слів, старший брате! Я, Арафінве Фінвіон, повертаю назад і кличу за собою всіх бажаючих! Я стану перед Колом Судьби і попрохаю, щоб покарання обминуло позосталих Нолдор і впало на одного мене. Нолофінве, ти зі мною?

Середній брат довго мовчав, тоді вимовив стиха:

— Я обіцяв підтримувати сина Міріель і йти за ним — і я дотримаю

1 ... 50 51 52 ... 192
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Астальдо», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Астальдо"