Читати книгу - "Гармонія (2), Анна Стоун"

Наступного дня погода кардинально змінилася. Стояла нестерпна задуха, попри те, що на календарі була вже зима. Подейкували, що це тільки початок. З кожним днем ставатиме дедалі спекотніше. Загалом, прогнози були один гірший за інший. Якщо до кінця зими нічого не зміниться, то повітря нагріється до такої міри, що нічим буде дихати.

На території герцогства в кількох місцях вже спалахнули пожежі. І у Віджио, де перебувала Рада, було все теж погано. В одному тільки Роені все залишалося стабільно. Хоча сніг так і не випав, але й температура не підвищувалася вище двадцяти градусів.

У Великого герцога на наразі було дві проблеми. Одна перебувала в Голдені, та не хотіла вести переговори. А друга у нього в замку.

Мерліна не полишали думки одружити брата. І наречену, здавалося, він вибрав відповідну. Багатий, старовинний рід, прекрасні манери, та ще й перша красуня у своєму королівстві.

Принцеса Белла була наймолодшою з дочок короля Фредеріка і майже ровесниця Альбрехта. Мерлін сподівався, що вони знайдуть спільну мову.

Ці дві проблеми стояли нарівні. Адже ні того, ні іншого не можна було змусити щось робити. З такими-то характерами навіть не дивно, що вони стали ворогами.

За минулі вісім років Мерлін часто згадував принца Морла. Він тоді покинув замок несподівано, не попрощавшись із ним. Чарівник не знав настільки глибоко засіла на нього образа в душі роенського короля. Але Морл навіть не підозрював, наскільки виправданим був його гнів.

Незважаючи на постійні невдачі, Мерлін продовжував слати в Голден послів. Жоден ще не повернувся, Морл теж ніяк не йшов на контакт.

Мерлін сильно хвилювався, коли приїхав Фредерік із донькою. Хвилювався він більше не за себе, а за свого брата. Але поки Альбрехт виконував усі його накази, Мерлін сподівався на хороший результат справи.

У Альбрехта не було часу, щоб роздивитися принцесу Беллу. Бо він не міг затримувати на ній погляд більше трьох секунд. Хлопець погодився, що в Мерліна гарний смак. Принцеса була красунею.

Дівчина при їхній першій зустрічі була в дуже красивій довгій сукні бузкового кольору з криноліном та мереживами. А яка тонка в неї була талія! Принцеса була схожа на порцелянову ляльку. Особливо її великі світло-карі очі.

За вечерею було не прийнято розмовляти. Альбрехт завжди був вихованим і навіть занадто правильним. Але зараз він трохи розгубився. Йому були чужі ці манери. Він не міг збагнути, який столовий прибор йому брати. Навіть шматок у горло від цього не ліз. Тому Альбрехт просто дивився, що роблять інші, та намагався повторювати.

Після вечері атмосфера все ще залишилася напруженою. Після години бесіди Мерлін і король Фредерік пішли обговорювати свої справи, залишивши Альбрехта та Беллу в камінній залі. Окрім них там були слуги, але на них майже не звертали уваги.

- Прекрасний день, чи не так? Я не люблю сніг! - сказала принцеса; у неї був тонкий голосок, призначений для співу.

"Нічого, що це все через Тріщину? І нам загрожує смертельна небезпека!" - промайнуло в голові в Альбрехта.

- Так! Погода гарна! Для зими це рідкість!

- Було б добре, якби сніг взагалі не пішов!

- Це закон природи, принцесо! Взимку є теж багато чого хорошого! - відповів Альбрехт.

- Наприклад, лід? Ненавиджу лід! 

- Ні! Зима по-своєму прекрасна! Вона цілий витвір мистецтва. Візерунки на склі, і сніжинки!

- Я з вами згодна! Щось у ній є! Але сонце я люблю більше! - усміхнулася темноволоса принцеса.

- Ви любите музику? - поцікавився Альбрехт.

- Так! Я беру уроки гри на арфі та вокалу!

- А як ви ставитеся до чоловіків, які співають? - обережно поцікавився Альбрехт.

- Ні! Це зовсім не чоловіча справа! Вони повинні займатися війною, політикою, вміти танцювати, красиво говорити!

"Ясно" - очі Альбрехта потухли.

- Можливо, ви маєте рацію.

- Звичайно, я права! І взагалі, мені здається, більшості чоловіків кінь наступив на вухо! Вони не створені для співу! - відповіла принцеса, а потім схаменулася. - Вибачте, за те, що я так різко! А ви випадково співати не вмієте?

- Ні! Це я просто запитав! - відмахнувся від цієї теми Альбрехт.

У цей момент, на щастя обох, двері відчинилися, і з'явився Мерлін із Фредеріком.

- Ну, як діти, у вас є чим нас порадувати? - запитав, усміхаючись у вуса король Фредерік.

Принцеса Белла встала з крісла.

- Мені було цікаво розмовляти з крон-герцогом Альбрехтом!

- Отже, незабаром зіграємо весілля?! - уже зрадів король.

Мерлін і Альбрехт переглянулися.

- Куди ж нам поспішати, дорогий Фредеріку? Нехай вони самі вирішують! Їм потрібен час! А ми потім влаштуємо гучне весілля! - сказав Мерлін.

Альбрехт, якого вчили рахувати гроші, був проти пишного весілля. Бо вони потрібні воїнам, а не йому. Тим паче якщо шлюб буде, то тільки за розрахунком. Любити тут, схоже, не збирається ніхто.

Принцеса і король залишилися в замку, їх поселили в заздалегідь приготованих покоях.

Коли Мерлін і Альбрехт залишилися самі, вони змогли нарешті поговорити. Великий герцог дуже хвилювався, залишаючи їх тоді самих. Чи зможе Альбрехт підтримати бесіду?

- Ну як тобі Белла? - сидячи в кріслі у своїх покоях, поцікавився Мерлін.

- Нічого! Начебто хороша.

- Начебто? Ну, вона тобі сподобалася?

- Сподобалася!

- Тебе ніхто не змушує з нею одружуватися! Але ти тільки добре подумай! Белла хороша партія для тебе!

* * *

Для Альбрехта життя тільки починалося. Вечір пройшов добре, хоч не все було так, як хотілося молодому герцогу.  Він тримався гідно, не показавши свого невдоволення.

Але минав час, хвилина за хвилиною. Завчена посмішка спала з обличчя оголивши розбиту душу.

Альбрехт ходив по своїй кімнаті, намагаючись зібратися з думками. Прийняти таке важливе рішення. І йому здавалося, що він його знайде. А поки що до горла підступав клубок, через що хлопець боявся розплакатися. А плакати чоловікам було не можна. Їм не можна було показувати слабкість!