Читати книгу - "Хочу тільки тебе, Світлана Литвиненко"

-Як бачите, ми вже почали підігрувати вам Тимуре Андрійовичу і сподіваюся, що ви будете нами задоволені. Але я не дозволю, щоб ви ображали мою доньку.

-Мамо,- Кірі стало незручно і вона намагалася зупинити свою матір,- не треба говорити лишнього.

-Це не лишнє, а головне. Я не дозволю, щоб моя донька плакала через вас,- Валентина Федорівна не зважала на заперечення Кіри.

-У мене немає жодних поганих намірів стосовно вашої доньки,- Тимур сказав це спокійно,- я навпаки хочу зробити її найщасливішою у світі. Запевняю вас Валентино Федорівно, що я з вами зараз цілком відвертий.

-Чомусь погано у вас це виходить Тимуре Андрійовичу, і поки що вона тільки витирає сльози після побачення з вами.

-Я не знав, буду намагатися краще. І будь ласка Валентино Федорівно називайте мене просто Тимур, не треба ніякого офіційного звернення,- Тимур подився на Кіру,- якщо я тебе образив, то вибач мені.

-Я бачу, що вам є про що поговорити. Тож я вас залишу і ви поговоріть,- Валентина Федорівна зібрала порожні чашки та поставила їх на піднос,- я буду називати вас Тимуром лише тоді, коли моя донька буде посміхатися поруч з вами і ви припинити всі ці ігри.

-Я вас зрозумів Валентино Федорівно і запевняю вас, що не розчарую. Дякую, що ви відверті зі мною.

  Згодом Тимур запропонував Кірі прогулятися уздовж річки. Вже вечоріло і спекотне сонце ховалося за обрій. Приємною прохолодою віяло з боку води.

-Пам’ятаєш, як ми тут гуляли взимку?- запитав Тимур,.- А як багато рибалок сиділо тоді на кризі по всій річці.

-То була зовсім не романтична прогулянка, як і зараз,- у Кіри не було настрою.

-Може присядемо на траві під деревом і ти мені розповіси чому плачеш після зустрічі зі мною? Он дивись хороше місце,- Тимур вказав під дерево, яке росла біля самого берега,- пішли там присядемо.

-Моя мама перебільшила, коли це казала. Нічого я не плачу і плакати не збираюся,- Кіра присіла на траву осмикнувши розовий літній сарафан,- я прийняла рішення.

-Яке рішення?- Тимур теж сів поруч з нею.- Невже згодна вийти за мене заміж?

-Навпаки. Коли твої родичи поїдуть назад у Францію ми з тобою розійдемося назавжди,- Кіра не наважувалася на нього подивитися і тому дивилася на річку по якій пропливали пара качок.

-Я думав ти мене кохаєш, як і я тебе,- Тимур не міг зрозуміти чи серйозно вона говорить чи просто дратує його. Навіщо нам розставатися назавжди, коли нам може бути добре разом.

-Ще не так давно ти мені казав, що тобі буде краще жити самому. І я теж так вважаю, що мені буде краще жити самій, тобто без тебе,- Кіра повернулася до нього і сказала впевнено, дивлячись йому прямо у вічі,- я більше не вірю у твоє кохання. Ти граєшся зі мною, що тоді, що зараз.

-Ти серйозно так вважаєш?- Тимур теж не зводив з неї погляду.

-Так,- підтвердила вона.

-Я не заперечую того, що я граю…

-Ось бачиш ти не заперечуєш,- нервово посміхнулася Кіра очікуючи іншої відповіді всупереч своїм переконанням.

-Я граю, але тільки не твоїми почуттями,- Тимур хотів доторкнутися до її плеча та потім передумав, бо не хотів, щоб вона подумала знову не те,- і тоді я помилився сказавши, що мені краще буде самому. Я вже тобі про це говорив раніше. Шкодую. Вибач мені мою невпевненість. Кіро я кохаю тебе і хочу бути тільки з тобою і хочу тільки тебе. Невже ти більше нічого до мене не відчуваєш?

-Ти мене до нестями приваблюєш і мені хочеться зраз притулитися до тебе…,- зізналася Кіра.

-Так притулися, дозволь тебе обійняти, поцілувати.

-Ні,- Кіра підвелася,- не можу, бо я тобі більше не вірю.

  І вона швидко пішла до готелю не обертаючись, а він продовжував сидіти тільки дивлячись їй у слід. Не став наздоганяти, хоч так хотів. Так, він хотів наздогнати, обійняти, поцілувати.  Та не з міг, бо слово «не вірю» дзвеніло у його вухах відбиваючись біллю у серці.

-Я виправлю свою помилку,- сказав він пошепки відганяючи смуток,- ти будеш мені вірити. Я доведу тобі, що кохаю тебе і зовсім не граюся з тобою…