Читати книгу - "Втікачка з Сутінкового світу-4, Марина Сніжна"

ГЛАВА 11

Як же врятувати Асдуса? Якщо Воїн помітив, що юродивий щойно не був звичайною людиною, може знищити або провести ритуал. Обидва ці варіанти не влаштовували нас з демоном.

Я обережно, дрібними кроками йшла до застиглого неподалік Діора, який не зводив з мене очей.

– Послухай, дозволь пояснити… – почала несміливо, але він одразу перервав:

– Я ж попереджав, що тобі краще залишатися в будинку старости! Ти стільки випила, що вже себе не контролюєш. Ти встигла випити з нього кров? Якщо так, то скільки?

Я з шумом випустила повітря з легенів, відчуваючи полегшення. Діор зрозумів усе не так. Вирішив, що я заманила бідолашного юродивого якнайдалі від людей, щоб випити з нього кров. Попри всю жахливість такого припущення, нехай краще думає так.

– Пробач, – винувато сказала, застигаючи за крок від нього. – Це було сильнішим за мене. Я так зголодніла.

– У цьому поселенні нам надали притулок і виявили гостинність, – жорстко процідив Діор. – Ти не будеш тут ні в кого пити кров!

– Гаразд. Пробач, будь ласка, – примирливо промовила я.

– Ти пила з нього кров? – повторив Воїн вже поставлене раніше запитання.

– Не встигла, – поспішила відповісти.

Діор зітхнув з явним полегшенням і сказав, дивлячись на юродивого:

– Цікаво, він щось розуміє?

– Не думаю, – я знизала плечима.

У цей момент рудий почав безглуздо сміятися і розмахувати руками. А потім і зовсім поплівся назад у поселення. Не встигла я зрадіти тому, що все минулося, як Діор похмуро запитав:

– Чому ти не сказала мені, що голодна?

Як же неприємно його обманювати! Я закусила губу, не наважуючись сказати, що не така вже й голодна. І вранці, коли довелося пити з перевертня, особливого бажання не мала. Кров Діора, випита напередодні, виявилася настільки поживною, що я навіть зараз не відчувала спраги. Цікаво, що ж у ній таке? Може, це сила Світлого бога наділяє його кров особливими властивостями?

– Тобі ж було не до мене, – видавила, уникаючи дивитися на Воїна.

Згадалося, що взагалі-то він непогано розпізнає брехню. А я йому зараз безсовісно брешу. Але, дивна річ, Діор мені повірив. І це лише посилювало докори сумління.

Воїн скоротив відстань між нами, тому тепер ми стояли майже впритул. Моє серце відразу забилося частіше. І я з подивом почула, що і з Діором відбувається те саме. Його голос звучав трохи хрипко, коли він відвів зі своєї шиї волосся і схилив голову набік.

– Пий.

– Діоре…

У мене перехопило подих. І водночас тіло так бурхливо відреагувало на можливість знову відчути смак його крові, що я навіть злякалася. Попри те, що не була голодною, в горлі миттю пересохло. А все всередині занило від бажання. Зачухалися ясна, випускаючи назовні ікла.

– Ти впевнений? – глухо запитала.

Хоч руки вже самі жадібно тяглися до Діора, щоб обхопити його плечі.

Воїн зчепив зуби, уникаючи дивитися на мене, і процідив:

– Зараз мені більше нема чого тобі запропонувати. А допустити, щоб ти нападала на місцевих, я не можу.

Я знову відчула провину через те, що доводиться його обманювати. Але Діору не варто знати про те, що я б ліпше мучилася від спраги, ніж зробила те, в чому він мене запідозрив.

Руки тим часом ніби жили власним життям, просуваючись по його шиї і сильніше відводячи голову Воїна вбік. Я важко задихала, наблизивши губи до його шкіри, від запаху якої все в мені тремтіло. М’яко і обережно занурила ікла в тіло Діора.

Одразу ж здалося, що кудись полетіла. Рідина, що ринула в рот, здалася ще смачнішою, ніж уперше, коли її куштувала. І я не знала, з чим це пов’язано. Гнала від себе думки про те, що це може бути через посилення потягу між нами. Смакувала кров Діора, як вишукане вино, насилу пригнічуючи стогони, що рвалися назовні. Тіло тряслося від неймовірних відчуттів, що його переповнювали.

Як шкода, що Діор не може відчути те саме! Остання думка озвалася в голові тривожним дзвіночком. А що саме він зараз відчуває? Наскільки йому боляче чи неприємно?

Пам’ятаючи про те, яку відсіч дав мені його розум минулого разу, коли спробувала в нього проникнути, діяла обережно. Лише трохи торкнулася. Стало відкриттям те, що цього разу він не в змозі чинити опір. Чи це через те, що я зараз п’ю його кров? Це якось пов’язує нас і на ментальному рівні? З подивом зрозуміла, що Діору не так вже й неприємно. Так, десь у глибині свідомості Воїна билася думка, що це неправильно й огидно. Але від моїх дотиків він відчував дещо інше. Томливе і солодке. Я ще дужче обійняла його. Відчувала себе зараз так, наче ближче за цього чоловіка в мене нікого не було. Руки Воїна теж зімкнулися на моїй талії сильніше, він навіть застогнав.

Я дозволила собі на кілька секунд розслабитися і ні про що не думати, насолоджуючись бентежними відчуттями. В голову знову полізли образи з його життя. І я з хвилюванням ухопилася за один з них.

Перше серйозне випробування, якому Діора піддали в братстві. Йому тоді тільки-но виповнилося дванадцять. Я бачила худорлявого, але спритного і жилавого хлопчика, що чимось нагадував молодого вовка. Кожен рух видавав впевненість та внутрішню силу.