Читати книгу - "Тепер твоя. Книга перша, Єва Басіста"

Набираю номер. Одразу йдуть гудки. Мені чомусь нервово. Я гучно стукаю пальцями по столу, що аж починаю відчувати незначний біль.

Чекаю поки моя подруга візьме слухавку. Лунає перший, другий третій та тільки на четвертому бере телефон.

- Привіт, Адо, - вітається подруга.

Через слухавку відчутно, як Діані недобре після вчорашнього. Голос до нестями втомлений та тьмяний, мов сьогоднішня погода за вікном, а зазвичай він дзвінкий та жвавий.

- Привіт, ти як себе почуваєш? - цікавлюся, перестаючи гупати пальцями, адже німіють подушечки.

- П'ю мінералку, - лимонно мовить. - Голова болить, шлунок болить, все болить…

Ну звісно все болітиме. Хтось вчора налигався ледь не до смерті, а також це була якась страшна хімоза. Мабуть, від звичайної горілки було б не так зле, як від тої кольорової бовтанки.

- Лікаря викликала?

- Та ні… Пройде. Сподіваюся, що до завтра минеться.

- А що завтра?

- Та мама зателефонувала та сказала, що завтра мають прийти якісь гості до батька, та я також маю бути присутня.

- Ясно, - протягую. - Ти пам'ятаєш, що було вчора?

Мовчанка. Вона насторожує. У мені зароджується хвилювання.

- А що там пам'ятати… Я напилася, блювала, ти тримала мене над унітазом, а далі Інна завезла додому…

- А мав завести Петро, - виривається проти моєї волі. - Він тебе споїв та…

- Адо, ні, - раптово уриває, що я аж відкриваю рота. - Він не винен, адже я сама пила. Не вплутуй сюди Петю.

Ну тут можу посперечатися. Петя паскуда! Через нього Липовський ледь мене не вбив. Зараз згадую погляд чоловіка біля клубу, то від страху хочеться забитися в куток, мов кошеня та плакати.

- Адо?

- Діано, твій хлопець смердючий козел. Він мав проявити хоч якусь турботу про тебе, а не скинути все на нас та піти заливати до інших дівок.

- Ну він же не міг тримати мене над унітазом в жіночому туалеті, - ігнорує речення про дівок.

- Добре, нехай, - погоджуюся. - Але якого біса він тоді не поїхав із тобою? І чому, коли авто з тобою та з Інною здиміло з горизонту, то став хтиво скалитися до мене?

- У сенсі? - не вірить Діана.

Хочу засміятися у слухавку. Напевно вона до знетями у нього закохана, що питає очевидні речі.

- А як ти думаєш? Який тут може бути сенс?

Безмов'я. Не вірить. Хоча скоріше не бажає вірити. Але це правда! Чиста! Джерельна!

- Діано, кидай його. Він тебе не коштує, а також говорив про тебе не дуже гарні речі, - подумки згадую його «милий» вираз про члени в роті. - Ти можеш знайти собі іншого.

- Адо, я його люблю, - спокійно відповідає.

- Я не вірю! - обурююся. - А нічого, що він зрадник, обливає тебе брудом та бігає за іншими? Хіба таку людину можна покохати?

- Адо, почуття не питають… Вони не питають, що то за людина, а просто виникають.

- Я це розумію, але це не означає себе так принижувати? - продовжую кипіти від злості.

- Адо, це кохання.

- І що?

- Бачу, ти мене не розумієш, бо ніколи такого не відчувала.

- Не правда! - заперечую.

- Адо, ті хлопці не рахуються. То була глибока та можна сказати ще дитяча симпатія - триматися за ручки та в парку гуляти. Кохання абсолютно інше! Воно нівелює всі недоліки людини, а тому я навіть згодна на секс у трьох! Хочу, щоб Петі було добре, а якщо йому приноситиме задоволення видиво, де мене в п'яту точку трахатиме невідомий мужик, то хай так буде!

Кричить. Верещить. Горланить. Діана зійшла з розуму. Я зараз шокована. Вона себе чує?

- Тому перестань давати мені поради! Ти сама в цьому нічого не тямиш!

- Не тямлю, - підтверджую. - Але я кажу, як бачу це зі сторони. Що то за кохання, коли партнер, вибач на такому виразі, хоче бачити, як тебе хтось трахатиме в дупу?

- Пристрасне! - хмикає. - У кожного свої бажання та примхи! А може я хочу, щоб мене хтось на його очах обкінчав! Або навіть взагалі зайнятися сексом із дівчиною! Чи дивитися, як він натягуватиме на свій член іншу!

Розмову треба припиняти. Діана несе божевілля, а я не можу це слухати. У мене вуха закручуються в трубочку.

- Добре, Діано, я тебе почула, - намагаюся погасити вогонь. - Але потім не кажи, що не попереджала тебе.

- Не буду, - гримає та кидає слухавку.

Я не можу в голові зв'язати думки до одного цілого. Кладу смартфон на стіл та підходжу до холодильника. Виймаю вчорашнє вино, яке пили з Олександром, наливаю його собі в чашку - не багато. Десь на три ковтки, які далі роблю. Вони розслабляють.

Підходжу до вікна. І що робити з Діаною? Як довести, що Петя гниле яблуко? Чим таким протерти очі, щоб вона побачила його істинне обличчя? Хоч він вродливий, мов актор із фільму "Портрет Доріана Грея", але з каштаново-рудим волоссям, утім це не означає, що…