Читати книгу - "Магія у подарунок, Мiла Морес"

Я повернулася додому в зім'ятому стані. Енді у парку не виявилося, що не дивно. Загалом день пройшов добре, але залишився осад через те, що я не довела справу до кінця. Хлопцю життя врятувала, а от тіні десь ще гуляють.

Увечері зателефонував Енді. Я відразу зрозуміла, що це він, тому що мій телефон рідко видає звуки. Раніше його пожвавлювала Дайна, але тепер ми під одним дахом, кількість дзвінків скоротилася. З чату магів повідомлення я відключила, більше не заходжу туди, нічого корисного все одно немає, одна балаканина і не завжди слушна. Та й Елім не пише, ще одна причина мовчання телефону.

- Алло, привіт!

- Привіт, Есмо!

Його голос у слухавці звучить так само чудово, як у житті. Я лягла на своє розкішне ліжко і готова слухати його три години поспіль. Сподіваюся, він знайде, про що поговорити.

- Як справи на роботі? – питання звучить грайливо.

- Все гаразд, - аби не питав, що я там так терміново побігла робити.

- Знаєш, до суботи ще далеко, може, погуляємо завтра?

- Із задоволенням, - сяю, за телефоном не треба приховувати свою радість, він все одно мене не бачить.

Чула таку теорію, що чоловіки люблять домагатися жінок, тож може мені й не варто так за ним бігати, нехай тепер сам виявляє ініціативу, якщо я йому подобаюся.

- Я заїду о дванадцятій, підійде?

- Так, добре, тільки я живу за містом, краще сама приїду.

- Мені неважко, я можу під'їхати за тобою, куди скажеш.

- Не треба, давай одразу зустрінемось у парку.

- Гаразд.

Ось так хотіла дати можливість йому командувати, але з першої розмови по телефону встановлюю свої правила. Я злякаю його, це точно. Ото буде прикро.

Ми проговорили цілу годину. Я навіть не помітила, як промайнув час. З Енді приємно спілкуватися. Він легко переходить із теми на тему, веде бесіду невимушено. Я не зазнала жодної частки незручності. І все було цікаве для мене. Він розповідав про подорожі, про якісь дивовижні замки, про підводний океанічний світ. Все зрозумілими словами, ніяких фресок і пишномовних фраз, як у сімействі Нотрилів.

Після розмови з Енді засумувала, бо прийняла той факт, що спільного з ним мало. Я не можу поділитися з ним темами, що цікавлять мене, не можу розповісти, як пройшов мій день. Це пригнічує. Навіть із Елімом я відчувала себе інакше. Він знав про мої здібності, я ставила йому важливі запитання, а з Енді все не так. Невже він мені не потрібний настільки, як здавалося раніше? Відчуття, ніби я втрачаю інтерес до того, що виявилося в моїх руках.

Наступного дня на побачення я йшла з малою наснагою. Кудись зникла моя окриленість. І начебто все добре, ми спілкуємося до душі, дивимося один одному в очі, але де мої метелики? Вони залишилися десь там, у його ліжку, куди я без запрошення пірнула вночі.

- Ти виглядаєш сумною, Есмо. Все в порядку?

- Так, я просто ... - Ну що вигадати, щоб йому відповісти?

- Ходімо зі мною, я покажу тобі місце, яке зніме твій смуток.

Енді взяв мене за руку. Він уже так робив. І я знову відчуваю спокій. Як так виходить, не розумію. Його долоня діє як бальзам, зігріває, заспокоює.

Цього разу він привів мене на оглядове колесо. Ми мирно погойдуємось у гарній кабінці, плавно піднімаємося вгору. Звідти відкривається чудовий краєвид на місто та річку. Я все це бачила сотні разів. Мені нудно, але я вдаю, що все подобається. Адже він не знає, що я птахом літаю над містом, періодично стрибаю з даху. Яке мені потрібне колесо огляду? Це щось для простеньких дівчат, може, вони й запищать від захоплення.

Есмо, годі чіплятися! Поглянь краще йому в очі, посміхнись!

- Тобі нудно зі мною, так?

Я ховаю очі, губи завмерли в неприродній посмішці. Не знаю, що йому відповісти.

- Все гаразд, Енді, я просто…

- Просто занудьгувала, я бачу. Гаразд, придумаю ще щось, щоб тебе вразити.

Чи знає він, що це складно зробити? Я вже стільки в житті бачила, що дивуватися стає все складніше.

- Есмо, розкажи мені, чим ти захоплюєшся, що тебе цікавить?

Ну, іноді я стрибаю з даху. Періодично вбиваю монстрів. Захищаю простих смертних від магічних тварин. А ще я ходжу до магічної бібліотеки, читаю книгу за секунду і вільно можу її потім цитувати. Ще в мене є птах, завдяки якому я вмію підпалювати предмети. Що я прогавила?

Енді дивиться на мене в очікуванні. Нічого з цього говорити йому не можна. А що є Есма у звичайному житті? Нічого.

- Я взагалі нецікава людина. У мене немає захоплень.

- Не може такого бути! – він чи втішає мене, чи вмовляє розкрити секрети.

- Я люблю читати, люблю поїсти смачненьке, пишу статті на різні теми. Ну ось і вся Есма.

- Ти скромничаєш, я певен, - Енді мені посміхається, не знаю, чому він все ще не втік від цієї нудної Есми. - Ходімо поїмо піцу. Не проти?

- Ні, це якраз із розряду моїх інтересів.