Читати книгу - "Невдячна іграшка"

– Я знаю, вони ненавиділи один одного все життя, тобто ще зі студентських років. Пам'ятаєш, я розповідав тобі, що все почалося ще на третьому курсі, коли до нашого вишу з Києва перевелася Оля Терещенко.

– Так, пригадую, і це був лише початок тієї трагічної історії.

– А скажи мені, Станіславе, яким боком до всього того дотична твоя кохана наречена?

– Ви маєте на увазі Меланію Грабовську?

– А що у тебе є ще якась інша?

– Ні, іншої немає. Але я б не сказав…

– Ти знаєш, мене в цій ситуації геть не цікавлять нюанси. Ми з тобою вже обговорювали цю тему. Ти знаєш мою думку, я не згоден з тим твоїм рішенням. Як на мене, то помилка, жахлива помилка, що може коштувати тобі… Зрештою ти й сам знаєш. Ти дорослий, зрілий чоловік, сам розберешся. Але пам'ятай, що я з самого початку був проти. То не вихід. Дослухайся, поки не пізно!

– Так, у ваших попередженнях є раціональне зерно, я знаю. Але…

– Тут не може бути ніякого «але». Права на помилку немає. Тут не можна послуговуватися емоціями, потрібен лише холодний розум і чіткий розрахунок. Ти знаєш чим закінчилась та емоційна гра у благородство та справедливість тоді, розгрібає донині. А він не простий чоловік, впливовий і з неабиякими зв'язками.

– Я знаю, але я мушу, я дав слово…

– Нічого ти не мусиш, запам'ятай, то не твоя провина й зовсім не твоя гра. Ти просто випадково опинився не в тому місці.

– Але ж лише так я можу отримати відповідь на важливі питання…

– Я не певен. Можливо це пастка. Вона не та, за кого себе видає. Не все так просто. Уміння використовувати людей, а потім викидати на смітник, то її козир. Я знаю, що ти не простак, але чи вартує та гра свічок? Можливо не варто йти на такий ризик?

– У мене все під контролем, все буде добре.

– Ну дивись, я тебе попереджав! Та, попри все, пам’ятай, ти  завжди можеш розраховувати на мене. Я підстрахую, але попереджаю тебе, Стасе, це може тобі дорого коштувати. Краще зроби крок назад, не ризикуй. Ми докопаємось до істини, але не такою ціною трохи пізніше. Зараз часові рамки вже не такі важливі.

– А знаєте, я на свій страх і ризик зробив тест ДНК.

– І який результат? Хоча навіщо питати, тут і без тесту все ясно.

– На 99,99% вони близькі родичі. Олександре Віталійовичу, вони сестри.

– І що ти тепер плануєш робити? Ти їй скажеш?

– Поки що ні. На неї й так зараз  навалилося стільки проблем. Нехай оговтається. Можливо після весілля та всіх тих моментів з оформленням документів про піклування. Там вибори, а до виборів не варто взагалі піднімати цю тему, бо якщо випадково десь прохопиться, журналісти так роздмухають, що не встигнемо вирулити ситуацію. Меланії поки що це не на руку. Забагато питань. Але потім неодмінно скажу. Ми не маємо права таке приховувати.

– Абсолютно погоджуюсь. А з Віталіком бачу, ти, як завжди, на ножах. Ну коли ви вже нарешті подорослішаєте. Я тисячу разів казав йому, що в тій ситуації немає твоєї вини, але він навіть не хоче чути, хоч чудово все розуміє.

Овва! Тепер я знаю чужий секрет, хоч не зовсім, точніше зовсім не розумію про що йдеться. Даю собі секунду для усвідомлення того, що я щойно почула. Чужа таємниця. Не варто було мені все це слухати. Але фраза: «Між Мельником і Ольшанським було давнє протистояння», – різонула по вухах. Напевне в тій частині розмови йдеться про мого тата. Але прізвище Мельник ніколи не звучало в нашому домі, я б запам'ятала. Здається, що згадувалось ім'я мами, чи мені це причулося? Очевидно то якась давня історія, в яку мене не посвячували. Але яким боком тут Станіслав?

Нічого не розумію, але те, що Стас Маєвський кудись вляпався я зрозуміла. Тільки-но я про це подумала, як знову до моїх вух долітає частина вже іншої таємниці Станіслава. Чи вони всі пов'язані між собою? Треба буде якось потроху розібратись в усьому цьому.

Можливо тоді я достеменно зрозумію хто насправді той чоловік, до якого мене так манить. Бо я зовсім інакше почуваю себе, коли поруч людина, на яку можна цілком покластися. А коли поруч людина-загадка з утаємниченим минулим, то це для мене повний треш. Стає лячно, хоч Стас, здається, надійний і про мене піклується. Але незрозумілим для мене залишається питання: навіщо йому все це потрібно. Бо відмазка про вибори його нареченої – не вся правда, я певна. Надто багато запитань у мене до мого адвоката, на які я не знаходжу відповіді. А його поведінка мене бентежить ще більше, ніж вчинки й слова. Дивний він якийсь той Стас Маєвський… 

Стою біля дверей господарського приміщення поруч з кабінетом батька Віталіка напоготові пірнути туди в будь-який критичний момент, майже не дихаю від хвилювання та щойно почутого. А крізь фоновий шум водоспаду знову чітко вирізняються слова:

– Як вона? – чую схвильований голос Стаса. Здається він про щось допитується в Олександра Віталійовича. Частину цієї розмови я таки пропустила. Напевне вони переміщаються по кімнаті. І знову тиша. Вирішую піти. Більше немає змісту тут стояти. До мене долітають якісь уривки фраз. Але знову так близько, так чітко чутно: