Читати книгу - "Таємниця Чорного Дракона. Світ Білого дракона"

Глава 49

Пролежавши якийсь час, дивлячись у небо, але нічого не бачачи, сіла. Принц перебував біля багаття, підкидаючи в нього гілки. У сутінках, що починалися, його образ здавався особливо нереальним. Я бачила чимало красивих чоловіків, на обкладинках журналів і у фільмах. Але цей був якимось неземним, немов з іншої планети. Якби справа була тільки в зовнішності, я б ніколи не звернула на такого уваги. Але в Драконі відчувалася сила, міць, неабиякий розум, впевненість. Цей коктейль рідкісних якостей в одній людині розбурхував серце.

- Не спиться? - запитав принц, помітивши, що я за ним спостерігаю.

- Заснеш тут, - підтвердила з прикрістю.

- Згадуй швидше, я теж хочу перерахувати родимки на твоєму тілі, - видав він несподівано, і мене знову в жар кинуло.

«Він таки чув мої думки!» - кров миттєво прилила до голови.

Я взагалі не червонію, але зараз, здається, вперше в житті залилася фарбою з голови до ніг.

- Могли б і поберегти моє самолюбство, - відповіла з укором.

Його відвертість бентежила, але і я не ликом шита. Шкода, про нього мало знаю, а то високості теж туго довелося б від мого гострого язичка.

- Соромитися тобі нічого, - продовжив він дражнити моє его. - Мені подобається те, про що ти думаєш!

- А ви знаєте, що читаючи чужі думки, ви порушуєте особистий простір? В який, зауважте, я не дозволяла вторгатися, - вивернула я на потрібну мені тему.

- Не можу нічого з собою вдіяти, - відірвавши погляд від багаття і подивившись хитро на мене, протягнув принц. - Вони у тебе такі смачні!

- Все ж, це мої думки! - наполягла я, з силою зкинувши з себе дурман насолоди, що приходило з кожним словом цього неймовірного звабника.

Здається, він задумав звабити мене ще по дорозі до палацу. І у нього це успішно виходить. Як тут бідній мені встояти?!

- Не варто чинити опір, - посміхнувся він, а я розлютилася.

Вперше в житті зі мною таке. Вперше, хтось спритно маніпулюючи словами і власною харизмою, так запросто загнав мене в кут.

- Перестаньте! - попередила його, зло звіряючи очима. - Це нечесно, зрештою. Не смійте копатися в моїй голові. Я ж не знаю, про що ви думаєте!

- Я можу розповісти, - ласково проговорив принц і від його жадібного погляду знову всередині все перекинулося.

Зрозуміло було без слів, про що його думки.

- Не потрібно! - буркнула сердито і швидко вляглася спати, відвернувшись від принца.

Щось я не в формі, треба знайти і в його обороні пролом, щоб не одній мені ставало ніяково.

Запанувала тиша, чутно було лише тріск палаючих гілок багаття, та легкий вітерець ворушив листям дерев. Тільки мені здавалося, що моє збожеволіле серце стукає набагато сильніше, перекриваючи своїм барабанним ритмом всі інші шуми.

Нарешті повернувся зі свого походу Ванька, і атмосфера біля багаття істотно розрядилася. Чоловіки якийсь час шепотілися про свої справи, а я намагалася заснути. Але варто було лише прикрити очі, як перед поглядом вставало страшне обличчя старого. Такими темпами я скоро буду боятися заснути. Треба якось розповісти його високості про дивні сни. Знати б ще до чого вони і що від мене хочуть. Може він знайде відповіді.

Як заснула, я не помітила. Знову мені снився старий. Тепер ми були в лісі, дуже схожому на той, де зараз ночували. Здається, навіть розташування багаття і дерев те саме.

Неприємний старець, як і минулого разу, нахилився наді мною і скрипучим голосом, немов у несмазаного воза, проговорив: "Що ж ти така довірлива? Він веде тебе на заклання. Хіба не знаєш, для чого козел відбувайла? Біжи! Рятуйся! Час закінчується... "

Я прокинулася різко серед ночі. Сіла, озираючись навкруги. У світлі місяця, здавалося, що за кожним кущем притаїлася небезпека. Закуталась сильніше в курточку.

Поруч спав Ванька, він улігся між мною і принцом. Молодець брательник, бдить мою честь. Дракон, здавалося, мирно спав. Значить, небезпеки ніякої немає. Чомусь в його здатність відчувати недобре, я вірила. Зумів же він нас провести по ворожій території непомітними.

Вогонь давно згас, і в повітрі пахло сирістю. Від річки тягнувся туман.

Треба б ще поспати. Невідомо скільки завтра доведеться йти. Трохи посидівши, присунулася до брата і вляглася. З Іваном під боком стало якось спокійніше.

Закривши очі, почала розмірковувати про сни. Вірити їм зовсім не хотілося. З якими намірами ці старенькі мене лякають щоночі? Запитати б їх самих, але як?

Хоча! Це ж мій сон, якщо чітко пам'ятати, можливо, і вийде поговорити з цими дивними особистостями, і з'ясувати мету явища або відшити назавжди, щоб не морочили голову.

Трохи поворочавшись з боку на бік, заснула і вдруге. Розбудив мене цього разу Іван, і покликав снідати.

Ранок був у розпалі, і я примудрилася проспати все на світі. Чоловіки приготували їжу самі, давши мені можливість виспатися і знову відчути себе принцесою.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍ Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно