Читати книгу - "Таємниця Чорного Дракона. Світ Білого дракона"

Глава 48

Принц відразу піднявся, щоб допомогти братові розпалити багаття. А я залишилася сидіти наодинці зі своїми думками. Вкотре прокручуючи сказане Його Високістю. Якщо все те, що він повідав правда - мої сни навіюють вороги. А значить, хтось знає, що ми в цьому світі. І Ванькіни припущення, що поява Його Високості при дворі буде сюрпризом - не виправдаються. Тоді чоловіків варто попередити.

Але якщо розповідь Дракона все від початку до кінця брехня - тоді ті, уві сні, намагаються вберегти мене від небезпеки.

Хотілося більше вірити принцу, ніж примарним незрозумілим людям похилого віку. Але я відкинула симпатії, зрештою, на хитрощі маніяків попадаються далеко не дурні, тому, що вони здаються приємними і щирими людьми.

А про принца я знаю тільки з його слів. Іван ще дитина, його легко обдурити, тим більше, при такій маніакальній любові до битв, зброї, як у нього. Тим більше, у хлопчиська в цьому світі є магія, та одного цього достатньо, щоб завоювати його серце.

І все ж... хочеться вірити Дракону. Мені потрібно більше спогадів, щоб розставити все по місцях. А зараз краще залишити все, як є.

Поки я роздумувала, чоловіки розпалили багаття і насадили птаха на вертел. Як спритно у них це виходило. У походах з цими двома можна розслабитися і насолоджуватися природою, ні про що не турбуючись.

Приємно відчувати себе слабкою леді, про яку дбають і оберігають. Не пам'ятаю, чи відчувала я коли-небудь подібне раніше.

Куріпка виявилася шалено смачною, без спецій і солі, здавалося, смачніше нічого в житті не їла. Настільки ми скучили за нормальною їжею. Дивлячись, як мої чоловіки жадно жують м’ясо, з’їла лише пару крилець. Хай наїдаються, їм потрібніше, невідомо, що чекає нас у дорозі. Думаю те, що ми так вдало вийшли з ворожої території - заслуга Його Високості, та й удача поки на нашому боці.

Пташку з'їли практично миттєво, і чоловікам явно було мало.

- Піду на ніч розставлю силки, - підхопився Іван, демонструючи свої вироби з гілок.

Принц кивнув, погоджуючись, вороша паличкою вугілля невеликого багаття.

- Тільки далеко не забредай! - попередила я стривожено.

Коли Дракон йшов, я не турбувалася, перебуваючи в твердій впевненості, він знає, що робить і зможе вибратися з будь-якої ситуації. А за Ваньку відчула хвилювання. Адже він тільки з вигляду дорослий, насправді ще хлопчисько.

Він у відповідь лише козирнув мені, віддаючи честь, немов солдат командиру. Ось баламут, все йому іграшки.

Бачачи, що принц зовсім про нього не турбуватися, постаралася теж розслабитися. Якби він побоювався за Ваньку, не відпустив би одного, а йому чуйці можна довіряти. Сама собі здивувалася, що вже довіряю його інтуїції.

Проводивши поглядом брата, поки він не зник, вляглася на травичці. Можливо весь завтрашній день нам так само належить йти, краще відпочити як слід.

Небо було світлим, блакитним, лише хмарки пробігали, гнані вітром. Взялася, як у дитинстві, вишукувати фігурки тварин, тільки чомусь не виходило. Напевно, в ту пору у мене фантазія краще працювала.

Несподівано огляд мені затулили. Принц нахилився наді мною, і серце забилося швидше. Я навіть не помітила, як він опинився поруч.

- Не торкатися до тебе з кожним днем стає все важче, - проговорив він таким кличучим і хриплим голосом, що мурашки побігли по тілу.

- Я... - ледве вимовила, дихання збилося і несподівано пересохло в роті.

Хотіла сказати, що ще не готова, що мало його знаю і не впевнена... Тільки слова застрягли в горлі. У цій інтимній позі, я виявилася спійманою, як пташка в силках.

Зі мною знову творилося щось неймовірне. Повітря між нами немов стало гарячим і густим.

Принц повільно нахилився, а я затамувала подих, в очікуванні.

- Я почекаю, - проговорив він у самі губи, обпалюючи їх своїм диханням. - Поки ти сама до мене прийдеш. Тільки не змушуй мене чекати занадто довго.

Остання фраза прозвучала, як загроза, тільки від неї солодким болем потягнуло внизу живота, і голова запаморочилася. Що ж він зі мною робить?

Дракон піднявся на руках, ще раз заглянув мені в очі, перед моїм поглядом все пливло, тому не змогла розглянути вираз його очей.

Він зник з поля мого зору, сівши подалі. Наостанок чи то пробурмотівши, чи то проричавши щось незадоволено-нерозбірливе, а я лежала, намагаючись вгамувати серце і прийти до тями.

Не знаю, любов це, але мене тягне до цього таємничого чоловіка, немов магнітом.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍ Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно