Читати книгу - "Чорний Янгол. Початок, Катя Губська"

Настав вечір. Сонце опускалося за обрій, занурюючи острів Тібос у мідне сяйво.

— Джеку, ти нічого не переплутав? — запитала Катрін, вдивляючись у темніючий горизонт.

— Ні. Капітан Ріа говорив про цей острів. Ось і він!

З-за скелі вийшла струнка шхуна. Катрін піднесла до очей підзорну трубу й побачила, як Марк махає рукою. Вона відповіла йому. Ніколас, спостерігаючи за матір’ю, посміхнувся.

Коли судна порівнялися, Марк легко перестрибнув на палубу «Ареса».

— Привіт, малюче! — привітався він.

— Я вже дорослий! — гордо відповів хлопець.

Марк засміявся, його погляд зупинився на Катрін.

— Які у тебе плани на вечір, Чорний Янголе?

— Ніяких, — відповіла вона, знизуючи плечима.

— Тоді пішли на берег. Коли ти востаннє ступала на сушу?

— Тижні два тому, не рахуючи Тортуги… Там ми швидко впоралися.

— Значить, могла й розучитися ходити, — зауважив Марк.

Він підійшов до шлюпки, наказав піратам спустити її, а сам уже за мить був у човні. Катрін легко з’їхала по канату. Марк не зводив з неї очей.

— Куди ми прямуємо? — поцікавилась вона.

— Побачиш.

Він не відповів прямо. Її це розважило. Човен м’яко шурхнув по піску, і Катрін ступила на берег. На мить вона зупинилася, обернулася до «Ареса» — корабель спокійно хитався в прибережних водах.

Марк узяв її за руку. Вона здивовано глянула на нього, та він не прокоментував цього жесту. Вони рушили вглиб острова.

Ліс був густий, з гіллям, що спліталося над головами. Раптом Катрін перечепилася об корінь і зпідкнулася.

— Ти мав рацію. Я справді розучилася ходити, — посміхнулась вона, намагаючись ступити, але в нозі різко закололо.

Марк нічого не сказав — просто підхопив її на руки й поніс далі.

— Не варто. Я вже можу йти, — сказала вона.

— Ти не важка. Ми майже прийшли.

Попереду дерева розступились. Перед ними відкрилася галявина з водоспадом. Вода спадала вниз, обвита м’яким серпанком, навколо шелестіло листя.

— Тут справді красиво… — прошепотіла Катрін.

Марк зняв куртку, постелив її на землю й допоміг Катрін сісти.

— Давай подивимось на ногу.

— Не треба. Все вже минулося.

Проте він обережно зняв чобіт і побачив, що нога трішки набрякла. Його руки були дбайливими, коли він розтирав стопу.

— Приємно… — прошепотіла вона. — Майже не болить.

Марк глянув на неї з ніжністю. Вона відповіла усмішкою, але раптом його запитання порушило тишу:

— Навіщо ти стала піратом?

Катрін поглянула на нього серйозно.

— Ти мій друг, але це не дає тобі права ставити запитання, на які я не хочу відповідати.

Вона підвелась, погляд її був холодний. Марк мовчки зітхнув.

— Добре. Ти маєш рацію.

Вони мовчки дивилися одне на одного. Потім вона повернулася до водоспаду.

— Я хотіла бути вільною. Я знайшла те, чого шукала. Сім років тому я була графинею де Арсен.

— Графинею? Вражає… Виходить, Ніколас — нащадок двох родів?

— Так. Де Арсен і де Борро…

Марк раптом приклав палець до губ.

— Тихіше! Ми тут не самі…

Катрін насторожено прислухалась. Вона встала, взяла його за руку й повела за каміння біля водоспаду.

— Подивимось…

На галявину вийшло троє. Її погляд одразу впізнав одного з них — це був барон Гаспар де Нуї.

— Вона має бути тут! Я чув її розмову з капітаном «Північного»! Король заплатить чимало, якщо ми приведемо йому Чорного Янгола!

— Їхній корабель, певно, з іншого боку острова, — припустив Марк. — Нас би попередили, якби побачили.

— Де ми знали лише ти, Ніколас і… граф, — промовила Катрін.

— Граф? Не думаю, що він до цього причетний, адже він…

— Потім розберемось. Спочатку — барон, — натужно промовила вона.

— Що ти хочеш зробити?

— Поговорити…

— Вони тебе вб’ють!

— Не втручайся. Прошу.

Вона вийшла з-за укриття.

— Чи не мене ти шукаєш, де Нуї?

Барон повернувся.

— Я не впізнав би вас у цьому вбранні. Хоча, правда, воно вам личить… Вам все личить у чому б ви не були…

— До справи!

— А де ж ваш Борро? Ви не пробачили йому зради?

— Не він тема розмови. Кажи, чого хочеш.