read-books.club » Короткий любовний роман » Дитина від тебе, босе, Юлія Ройс 📚 - Українською

Читати книгу - "Дитина від тебе, босе, Юлія Ройс"

51
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Дитина від тебе, босе" автора Юлія Ройс. Жанр книги: Короткий любовний роман. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.
Електронна книга українською мовою «Дитина від тебе, босе, Юлія Ройс» була написана автором - Юлія Ройс, яку Ви можете читати онлайн безкоштовно на телефонах або планшетах. Бібліотека сучасних українських письменників "read-books.club". Ця книга є найпопулярнішою у жанрі для сучасного читача, та займає перші місця серед усієї колекції творів (книг) у категорії "Короткий любовний роман".
Поділитися книгою "Дитина від тебе, босе, Юлія Ройс" в соціальних мережах: 
– Ярославо? – Мирон відриває погляд від документів, які щойно переглядав, і дивиться на мене. – Тобі вже краще? – Так. Тобто ні. – Тобто? – перепитує. – Ти все-таки захворіла? Я дам тобі кілька днів відпочити. – Кілька днів не допоможе. Я вагітна. – Вагітна? – Мирон повільно опускає папери на стіл і дивиться на мене дуже прискіпливо. – І хто ж батько? – Дивне питання від того, хто був моїм першим чоловіком, – роздратовано шиплю. – Хочеш сказати, що вона – моя? – цідить. – Це не смішно, Ярославо. У мене весілля скоро. – Я подумала, що ви маєте право знати, – почувши про весілля, вся моя впевненість, якої і так зовсім мало, розвіюється як дим. – Я напишу заяву на звільнення. Не хвилюйтесь. Ніхто не дізнається. – Правильно, – холодно заявляє. – Проблеми перед весіллям мені не потрібні.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 2 ... 81
Перейти на сторінку:
- Глава 1 -

Розглядаю у відображенні своє вбрання та усміхаюсь. Розкішна сукня червоного кольору, яскравий макіяж, туфлі на підборах. Не часто я буваю такою гарною. Зазвичай мій одяг – це офісний стиль – спідниця та блузка. Але сьогодні особливий випадок – день народження у мого боса – Мирона Дмитровича. 

І зовсім не важливо, що я тут як його помічниця, тому що мій бос працює двадцять чотири на сім. Я поруч з ним. Я гарна, і можливо, він нарешті зверне на мене увагу. 

Залишаю свій номер і впевнено крокую довгим коридором до ліфта. Святкування має відбутися в ресторані на останньому поверсі. Ми з Мироном прилетіли в Мадрид сьогодні зранку. Тут живуть його рідні, і саме тому він захотів відсвяткувати тридцять років у їхньому колі. Тільки чомусь обрав для святкування не будинок батьків, а готель, в якому ми зупинилися. 

Коли двері ліфта відкриваються і я виходжу в ресторан, різко завмираю, тому що гостей стільки, що яблуку ніде впасти. Шукаю поглядом Мирона і знаходжу в іншому кінці зали. Він стоїть весь такий гарний, у чорному костюмі та білій сорочці. Легка щетина на обличчі і лінива усмішка на губах. Я так люблю, коли він усміхається, але чомусь буває це дуже рідко. 

– Доброго вечора усім! – зупиняюсь біля Мирона, і його батько тисне мені руку. 

– Вітаємо вас у Мадриді, Ярославо! – усміхається. – Як вам тут? 

– Чудово, – відповідаю. Хоча окрім дороги в готель і самого готелю я нічого не бачила. 

– Маєш чудовий вигляд, – усміхається мені мама Мирона – Олена Станіславівна. Вона завжди добре до мене ставилась і навіть зараз показує себе з найкращого боку. 

– Дякую. Ви також, – киваю. 

– Ярославо, давай вип'ємо, – Мирон бере в руки два келихи з шампанським і один віддає мені. 

– Так я на роботі, – кажу розгублено. 

– Сьогодні у тебе вихідний, – усміхається і випиває все одним махом. Мені здається, що Мирон засмучений. Хоча, мабуть, не здається, адже я дуже добре його знаю. Все-таки два роки на нього працюю. 

Роблю ковток шампанського і не знаю, як бути далі. Якщо у мене вихідний, то я не зобов'язана постійно бути поруч зі своїм босом. Тоді що мені робити? 

– Потанцюємо, Яро? – несподівано питає молодший брат Мирона – Захар. Він трохи менший зростом за Мирона і не такий гарний. Або ж я просто надто сильно закохана у свого боса і на його фоні всі якісь не такі.

– Добре, – залишаю келих на столі, і ми йдемо в центр зали. Захар бере мою руку у свою, а іншу кладе на талію. Я ж торкаюсь пальчиками його плеча і відчуваю себе трохи ніяково під його прямим поглядом. 

– Ти дуже гарна сьогодні. Така яскрава, – прискіпливо розглядає моє обличчя. – Я в захваті. 

– Дякую, – шепочу. 

– Як дивишся на те, щоб втекти з цього нудного свята і провести разом чудовий вечір? Я покажу тобі Мадрид, – Захар все це шепоче мені на вухо, нахилившись надто близько. 

– Гарна ідея, але… я не можу залишити Мирона, – відповідаю. 

– Ти серйозно? – фиркає. – Йому ж наплювати на тебе. Як і на нас усіх. Він Єву чекає. 

При згадці про жінку, яка давно поселилася в серці Мирона, моє власне починає боліти. Єва дуже гарна та знає собі ціну. Її батьки з багатої родини, а сама вона – відома акторка. Сьогодні Єва мала бути тут, але не приїхала. Мабуть, саме тому Мирон такий пригнічений. 

– Я думаю, що досить танців, – зупиняюсь і відступаю від Захара. Він мене відпускає, але робить це неохоче. 

Оглядаюсь в пошуку Мирона і різко завмираю, коли бачу, що він стоїть в компанії Єви. Вона таки прийшла… В розкішній сукні чорного кольору. Світле волосся виблискує у світлі ламп, як і її коштовності. 

Болюче відчуття з'являється в грудях, коли бачу, як Мирон дивиться на неї. З захватом. На мене він ніколи так не дивився і точно не подивиться.

Знову йду до столу, оминувши цю пару, і беру в руки келих з шампанським. Не хочу тут залишатися, тому виходжу на терасу, з якої видно практично все місто. 

Шалено гарно! Такою красою треба в компанії коханого милуватися, а не одній.

Випиваю шампанське одним махом і розумію, що краще не стало. Пити зовсім не вмію, тому вже за хвилину починає кружляти голова.

Кілька хвилин дихаю свіжим повітрям, а тоді вирішую повернутися до гостей. Та коли не бачу там ні Єви, ні Мирона – серце стискається. Схоже, вони разом покинули ресторан. 

Відчуваю себе повною ідіоткою. Ще й сукню цю напнула. Швидко залишаю ресторан і спускаюсь ліфтом на свій поверх. Хочу якнайшвидше опинитись у своїй кімнаті та переодягнутися. 

Та коли йду поруч з номером Мирона, різко зупиняюсь, тому що чую якісь дивні звуки, наче щось ламається. 

Спочатку не хочу втручатися, але цікавість перемогла. Стукаю кілька разів, затамувавши подих, і подумки називаю себе ідіоткою. А що, коли Мирон там з Євою? 


Безмежно дякую усім, хто завітав на сторінки моєї першої книги. Дуже сподіваюсь на Вашу підтримку, адже мені важливо знати, чи подобається моя творчість. Можу запевнити, що з моїми героями сумно не буде. Приємного читання.

Юлія Ройс

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍
1 2 ... 81
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Дитина від тебе, босе, Юлія Ройс», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Дитина від тебе, босе, Юлія Ройс"