Читати книгу - "У пошуках легенди Книга 1 , Yu Lee"

– Відчуваю, завдання буде не з легких, – зітхнула я, хоч сама ще до кінця не розуміла, до чого веде ця розмова. Так, король вже немолодий, але що я можу з цим поробити. Мабуть на мене чекає якась таємна місія за кордоном.

Загалом жителі нашого королівства постійно звертаються до Альянсу магії за допомогою. Власне ми отримуємо свої гроші, виконуючи доручення та рятуючи громадян, і зовсім не обов'язково це можуть бути прохання пов'язані зі спалахами магії. Це може бути банальний супровід та захист від розбійників, у більшості випадків. Але доручення особисто від монарха зазвичай виконує сам Голова Альянсу, адже вони вже давно знають один одного, і навіть можна сказати близькі друзі. Августій ​​ще в роки молодості, врятував королю життя і після цього вони постійно допомагають один одному: чи то прохання нашого короля до Альянсу, чи то прохання Голови профінансувати потреби Альянсу. Власне тому Альянс Магії навіть у скрутні часи процвітає, адже у нас практично завжди є королівське заступництво.

І ось Августій ​​нарешті продовжив свою розповідь.

– Але відкладати далі нікуди, – раптом випалив він. – Хоча, як на мене, це завдання практично нездійсненне.

– То навіщо ж ви його мені даєте, якщо воно таке складне?, – «Він мене заінтригував ще більше. Про такі нездійсненні завдання особисто від нього я чую вперше».

– Є невеликий шанс, що ти все ж таки з ним впораєшся. І якщо це станеться... – затих він на кілька секунд. – Я навіть не можу поки до ладу сказати, що в результаті буде. – тут він майже остаточно втратив зв'язок із реальністю, а коли Августій ​​про щось розмірковує, то все одно практично нічого не чує, що йому кажуть. І я в результаті деякий час мовчки спостерігала за пасовищами, які ми проїжджали, обмірковуючи раніше сказане, і ось: – І так ... розповім тобі все, що слід знати, – нарешті, зважився він.

– Ну-ну, я вся в увазі.

– Анніко, слухай уважно, повторювати не буду.

– Давно час було почати... – вже відверто дивувалася я його недовірливості.

– Чи бачиш, як би це сказати... Король доручив нам знайти дракона.

– ...Що перепрошую? – спершу я думала, що мені почулося. Ну, або що він пожартував. Але побачивши серйозність у виразі його обличчя, у мене аж щелепа відвисла. Щонайменше п'ять людських поколінь не бачили і близько ніяких драконів, а тут Августій ​​мені заявляє, що я маю знайти одну з цих міфічних особин. – Це що жарт такий? Де мені знайти таке диво? Адже дракони занесені до чорної книги істот, які вимерли багато століть тому. – «Ні, справді, він, мабуть, знущається».

– Ні! Це не жарт, дорогенька. У відповідь на загрозу нашій країні потрібні могутні союзники. Але це ще не все!

– «Ще не все? Що за: «Ще не все»!? У короля на старості, напевно, дах зовсім знесло?!» – подумала я, але промовчала втративши мову, просто здивовано витріщалась на нього.

– Насправді у короля до Альянсу два прохання і друге взагалі особливо не можна розголошувати стороннім. Хіба що твоїм потенційним супутникам, з якими ти поїдеш у цей драконів похід. Без жодного приводу взагалі намагайся про це завдання не згадувати при сторонніх.

– «Драконів похід? Хм, а мені ця назва подобається...але…» – на секунду, відволіклася я. – Стоп! Так що ж означає «Це ще не все»?

– Так ось. Король попросив нас знайти свого сина.

– Що? Невже принца? – не зовсім зрозуміла я.

– Так, а кого ж іще!

– Позашлюбну дитину? – вирішила я уточнити.

– Нема в нього позашлюбних дітей! – гаркнув на мене Августій. – Я кажу про єдиного спадкоємця що є. Король дуже старий, до того ж назріває війна. Тому неодмінно потрібно, щоб принц був у Аталенті. А розповідати на кожному розі, що в такий час спадкоємець невідомо де, звичайно не рекомендується. Щоб уникнути панічних чуток та підбурювання ворога.

–  А він не в столиці, я так розумію…? Я завжди вважала, що наш принц сидить собі в палаці разом з королем і вирішує всілякі там державні справи. – «Ну, а що йому ще робити. Він же принц», – думала я.

– Не в нашому випадку..., – Августій ​​важко зітхнув і продовжив. – Так би мовити, не з тим зв'язалися. Принца вже півроку ніхто не бачив в палаці. Він, як правило, в них та в резиденціях подовгу не затримується і любить подорожувати королівством, і не тільки нашим..., – сумно зітхнув він, але відразу підбадьорився і додав. – Ти не хвилюйся, за останньою інформацією він все ж таки десь в Ількорі.

– Обнадійливо. А що під час подорожі його ніхто не бачить? Він невидимка чи що? Навіщо мене залучати до цього завдання?

– У якомусь сенсі так, невидимка, його просто майже ніхто в обличчя не знає, – трохи задумавшись, пояснив він. – І мандрує він не як принц, а як звичайна людина, без супроводу.

– Отакої, – раптом до мене дійшло. – А й справді! Я сама не знаю, як він виглядає. Як я його знайду на вашу думку? І взагалі, що за свавілля, чому ніде немає портретів спадкоємця корони? Адже картини з королем Сігбертом майже на кожному розі в Альянсі висять!

– Ну, перед від'їздом я тобі його опишу. На жаль, у нас збереглися лише дитячі портрети принца, тому тут я тобі хіба що так допоможу. Він не любить довго сидіти на одному місці і вважає це марнотратством свого часу. Тому його портретів вважай, що й нема – ніяк не можуть намалювати. Але кілька існуючих ми тобі, звичайно, покажемо. На них йому може років вісім.