Читати книгу - "Дим і попіл, Абір Мукерджі"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Конгрес дав завдання волонтерам підтримати заклик Ґанді до загального страйку — закриття крамниць та адміністративних закладів, зупинка всіх підприємств — на знак протесту проти візиту принца. Водночас віцекороль наказав нам заарештовувати всіх, хто заважатиме ефективній роботі уряду. Ніхто не сумнівався, що попереду важкі часи, і у штаб-квартирі поліції на Лал-базар готувалися до найгіршого.
Що стосується принца, саме зараз він продовжував свою приємну подорож країною і мусив прибути до Калькутти за три дні — саме якраз різдвяного ранку.
Навіть якби ми захотіли, приготувати містерові Ґанді кращого подарунка не змогли б.
Сандеш увійшов до кімнати і поставив на стіл горнятко свіжозавареного чаю. Я взяв чашку і викинув політику з голови. Натомість думки повернулися до минулої ночі. Утік я випадково і своїм порятунком завдячую швидкій реакції китайської дівчини, а не власній спритності. І досі почувався, як уві сні, можливо, частина моїх спогадів і була фрагментами задурманеної опієм підсвідомості. Люлькові сни — ось як це називалося, але труп був справжнім-справжнісіньким. У цьому я був певен.
Небіжчик міг бути пішаком якоїсь опійної банди, між якими точаться нескінченні суперечки за панування у Китайському кварталі: імовірніше, Зеленого чи Червоного Ґанґу[5]. Зрештою це були найбільші гравці в китайській опійній торгівлі. Ватажки обох банд перебували в Шанхаї, а Калькутта — брама, крізь яку тік опій,— виявилася призом, за який обидва угрупування залюбки проливали кров. У минулому нам удавалося стримувати цю ворожнечу, але тепер, коли сили наші танули і пріоритетними ставали інші справи, банди скористалися нагодою і розпочали війну одна з одною за те, хто захопить нішу, яку ми залишили.
Що ж до особистості чоловіка, її встановлюватиме хтось із мого відділу — принаймні технічно. Офіційно ми зобов’язані розслідувати кожне вбивство, що підпадає під нашу юрисдикцію. В реальності ж, якщо жертва не біла або, боронь боже, відома особа з місцевих, початкове опитування часто-густо проводилося абияк, після цього заповнювали папери і справу спихували якомусь місцевому відділку й забували про неї.
Та все одно цікаво, на чиєму столі опиниться врешті-решт ця справа. Не виключаю, що, можливо, навіть на моєму, бо, завдяки щасливому випадку або чиємусь замислу, саме зараз я міцно тримаюся на ногах. А якби й ні, то уважно стежив би за всіма новими справами, і не внаслідок побоювань, що сліди приведуть до мене — коли спалю одяг, ніщо не пов’язуватиме мене з місцем подій,— а тому, що все це викликало тривогу.
Я випив останні краплі чаю і пішов до дверей. Ступив за поріг, і Калькутта, як завжди, приголомшила: коктейль яскравих кольорів, різких ароматів і какофонії життя в місті з мільйоном душ, напханих у простір, ладний умістити ледь десяту частину від їхнього числа.
До свого столу на Лал-базар я дістався о пів на одинадцяту. Я не дуже в ладах із часом і, буває, запізнююсь, але не зловживаю цим настільки, щоб про це говорили інші офіцери — у всякому разі, мені в очі. Щоправда, Не Здавайся зробив кілька туманних натяків, що він нібито щось чув, але я точно не певен, що він мав на увазі. Коли йшлося про передачу інформації, його висловлювання могли бути таким ж заплутаними, як і пророцтва дельфійського оракула. Хоч би що там було, думки моїх колег мене не хвилювали. Важила лише думка одного-єдиного чоловіка, і, судячи з записки на моєму столі, він хотів мене бачити. Негайно.
Я зібрався з духом, вийшов із кабінету і, прихопивши по дорозі Не Здавайся, піднявся сходами на верхній поверх, до лорда Таггарта, комісара бенгальської поліції.
— Ч. Р. Дас. Що ви про нього знаєте?
Такого питання я не очікував. Я сидів у кабінеті лорда Таггарта, навпроти нього. Не Здавайся зайняв стілець поруч зі мною.
— Сер?
Комісар потрусив головою. Вигляд він мав виснажений. Як і всі поліціянти Калькутти останнім часом.
— Слухайте, Семе. Ви мусите знати це ім’я. Чи ви проспали весь минулий рік?
Авжеж, це ім’я було мені відоме. Як і всім в Індії.
— Головний підбурювач Ґанді в Бенгалії,— відповів я.— Його обличчя мало не щодня з’являється на шпальтах газет.
Не схоже, щоб відповідь заспокоїла комісара.
— Це все? Усі ваші знання про найбільшу скіпку в моєму боці?
— Намагаюся не пхати носа в політику, сер. Та якщо ви підозрюєте, що містер Дас когось убив, я обіцяю познайомитись із ним ближче.
Таггарт подивився на мене з підозрою. Ми працювали разом довгенько, ще з часів війни. Він дозволяв мені трохи більше, ніж іншим, але і його терпіння мало межу.
Він пропустив моє зауваження і повернувся до Не Здавайся.
— Може, сержант Банерджі нам допоможе?
Вигляд у Не Здавайся був такий, ніби йому важко всидіти на місці. Йому часто доводилося докладати зусиль, щоб не похизуватися своїм знанням, і я щоразу чекав, що його рука злетить у повітря, як у надміру старанного школяра.
— Чітта-Раньян Дас,— відповів сержант.— Адвокат у Вищому суді, його вважають одним із найкращих юристів в Індії. Підтримує рух самоуправління, прославився приблизно п’ятнадцять років тому, коли захищав поета Шрі Ауробіндо у справі про змову підривників в Аліпурі; жоден адвокат тоді не хотів брати цю справу. Дас добився того, щоб поета виправдали. Після цього слава його поширювалася, він став одним із найуспішніших юристів у Калькутті. Як і казав капітан, наразі він головний лейтенант Ґанді в Бенгалії, відповідає за організацію руху неспівпраці і Конгресу волонтерів у провінції. Народ його обожнює. Як і Магатму, його нагородили почесним титулом: називають його «Дешбандху». Це означає «друг нації».
— Так,— гірко відповів лорд Таггарт.— Нам він точно не друг, і його кляті волонтери також.
Не Здавайся
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Дим і попіл, Абір Мукерджі», після закриття браузера.