Читати книгу - "Хроніка королівського відбору, Агата Задорожна"

Вона насправді сумнівалася, що, враховуючи досить старомодний вибір сукні, на ногах Акулини опиняться новомодні туфлі, але ніколи не знаєш. Втім, ноги ельфійки були делікатно прикриті заполом сукні, тож про модель її взуття Йовілі лишалося тільки гадати. 

 – Привіт, – нарешті відізвалася Акулина. – Ти ж одна з учасниць, так? Я тут з самого ранку сиджу, вже сил зовсім немає, – поскаржилася вона, відкидаючись на лікті і підставляючи обиличчя сонцю. Будь-хто інший на місці Акулини виглядав би вальяжно і не надто красиво, але в її образі все ще зберігалася вишуканість і елегантність. 

 – Я Йовіла, – представилася вона, простягаючи руку для рукостискання. Долоня ельфійки на дотик виявилася теплою і ніжною, без жодного мозолю чи потертості – як і варто було очікувати. – А ти – Акулина, так? Вибач, це не надто ввічливо – просто помітила твої ельфійські вуха і- 

Плутанні вибачення Йовіли перервав дзвінкий сміх Акулини. 

 – Ох, я й не думала, що мене впізнають так швидко. Не те, щоб я намагалася залишатися інкогніто, чи щось таке, але я і не думала, що комусь буде не все одно. Моя помилка, – Акулина сяюче посміхнулася, і якщо Йовіла думала раніше, що обличчя прекраснішого їй ще не доводилося бачити, вона помилялася – лице ельфійки, коли вона так посміхалася, було навіть красивішим. 

 – Я просто трохи чула чутки, – відізвалася Йовіла, також посміхаючись. – І як тобі учасниці? Я бачила деяких з карети, але в тебе, здається, кут огляду був набагато кращий. 

Йовіла жалкувала, що не може дістати олівця і блокнот і записувати за Акулиною, яка почала ділитися враженнями про майбутніх конкуренток, але це, певно, виглядало би надто дивним. Тож Йовіла тільки кивала в потрібних місцях і вставляла коментарі, коли того вимагала ситуація. Акулина виявилася цікавою співрозмовницею і корисним джерелом пліток – точніше, важливої інформації. Попри те, що все своє життя вона провела в Алії, якимось чином Акулина не відставала від пліток і Сентри, і знала усіх важливих людей якщо не в лице, то хоча б на ім’я. 

 – Йовіла – це досить розповсюджене ім’я тут, у Сентрі, так?  – запитала Акулина, коли чергова учасниця – пухкенька дівчина у яскраво-помаранчевій сукні – пройшла повз і сховалася за кущем від їхніх пильних поглядів. 

 – Чому ти так думаєш? – запитала Йовіла, повертаючись до дівчини. Вона, насправді, не знала за все своє життя жодної іншої Йовіли, окрім себе самої. 

 – Я виписую журнал звідси, “Панну в рожевому”, то там є одна авторка колонки, теж Йовіла. Але в Алії я ніколи не зустрічала нікого з таким ім’ям, а тут за кілька днів – аж двох. 

Йовіла натягнуто посміхнулася. Вона знала, що її ім’я може бути проблемою, але сподівалася, що ніхто не стане пов’язувати журналістку Йовілу Квітку і дочку барона. Її видання навіть не було таким вже й відомим! Тобто – так, в них були випуски, які доводилося додруковувати додатковими накладами – як той, в якому була та злощасна стаття про Сорена, хай йому грець – але зазвичай вони посідали міцну, проте не надто видатну тринадцяту сходинку у рейтингу популярності столичних видань. 

 – Е-е.. Не думаю, насправді. Просто співпало, мабуть, – сказала вона, почесуючи брову. Акулина тільки посміхнулася. Йовілі раніше вже доводилося думати над тим, наскільки жінки були неймовірними, але Акулина одним своїм виглядом пробуджувала в ній ці думки з новою силою. 

Йовіла думала, як би обережно розпитати Акулину про причину її прибуття на відбір, коли у дворі з’явилася ще одна жінка. Навряд чи вона була конкурсанткою – скоріше скидалося на те, що вона могла би бути фрейліною королеви чи розпорядницею відбору. Йовіла знала цю жінку – не можна було би працювати у модному виданні і не знати панни Орс – світської левиці, першої порадниці Її величності і тієї ще серцеїдки. Але що вона робила тут? 

Панна Орс, як і очікувалося від жінки її статусу, заволоділа загальною увагою без жодних очевидних зусиль з її боку – вона тільки пронесла себе і свою розкішну темно-зелену сукню в центр подвір’я, окинула його поглядом, і в наступну мить усі конкурсантки вже не могли відірвати від неї очей. 

Йовіла з Акулиною опинилися не в найбільш вдалому положенні – галявинка, на якій вони присіли, була досить далеко від жінки, тож Йовіла бадьоро схопилася на ноги і простягла руку до Акулини, допомагаючи їй піднятися на ноги. І коли ельфійка відкинула вбік спідницю, Йовіла таки роздивилася її взуття – туфлі, як і очікувалися, були цілком звичайними, нехай і дорогими і підібраними із смаком. 

 – Підійдемо ближче? – запропонувала Йовіла, вказуючи рукою на місце, де стояла панна Орс. 

 – Це ж розпорядниця відбору, правда? – запитала Акулина, цікаво вдивляючись у двір. – Я чула про неї – але нічого надто конкретного, одні чутки – як і завжди. 

Йовілі не доводилося чути навіть чуток. Вона, звісно, слідкувала за подіями перед відбором, але тоді її голова була скоріше забита тим, як би на нього потрапити, ніж збором пліток і крихт справжньої інформації. Це було те ще випробування на швидкість і на міцність – особливо від  її редакторки, яка щодня пиляла Йовілу щодо того, як просуваються її справи на цьому непростому поприщі. 

Панна Орс тим часом чекала мочки, і дівчата почали злітатися до неї, як яскраві метелики на світло вогню. Коли більшість конкурсанток опинилися вже у межі чутності, а сама Йовіла і Акулина підійшли ледь не впритул до панни Орс, та заговорила глибоким, приємним голосом: