Читати книгу - "Різдво у лісі"

Він гукає мамі-кролиці:

— Ану послухай! «Нарешті ви до нас прийшли, наш любий гноме». Так можна сказати? Чи краще так: «О, як ми раді вас бачити, пане гноме»?

— Мабуть, добре й так, і так, — відповідає мама-кролиця. — А не можна просто «Добрий день»?

— Та ні, — каже тато. — То надто буденно. Треба якось урочистіше. А що як він прийде ввечері? Тоді аж ніяк не пасуватиме «Добрий день».

Тато-кролик стає перед дзеркалом, знімає з голови капелюх, кланяється й чемно каже:

— Ласкаво просимо, любий гноме.

Потім обертається до своєї дружини й питає:

— Ну як?

— Урочисто. Тобі не треба більше про це думати.

— Гаразд, — мовить тато-кролик. — То я вийду надвір і поставлю вимпел перед входом. Щоб було видно, наскільки ласкаво ми просимо.

І тато йде ставити вимпел.

Мама-кролиця далі витирає меблі й мимрить:

— Ох, як усе незвично…

Ох, як усе незвично.

Мама-кролиця непокоїться, що приготувати.

Чим, власне, частувати гнома? Що ті гноми їдять?

Вона сидить на кухні з білочкою, пані Зайчихою та пані їжачихою, яку вони збудили від зимової сплячки, п’є чай і міркує про страви.

— Добре було б подати равликів, — позіхає їжачиха.

Білочка пропонує:

— Щось із горіхів. Або, може, із шишок.

— Можна всього потроху, — каже мама. — Підходиш — і береш, що хочеш.

— Ага, або підстрибуєш, — каже Ніна.

І вона підстрибує.

Ніна вчиться танцювати танець з підстрибами. І тут вона підстрибує так, що чашка з чаєм пані Зайчихи летить додолу.

— Перестань! Нам потрібні на свято всі чашки й блюдця, — гримає на неї мама. — Якщо тобі не сидиться на місці, то йди надвір. Ти не даєш мені зосередитися!

І Ніна виходить.

Їй жаль чашки. Але ще більше жаль самої себе. Сумно й образливо, що мама розсердилася.

Але коли Ніна виходить з нори надвір, їй на носа щось сідає. Щось таке холодне, від чого вона чхає і сміється. Довкола в повітрі літає безліч білих сніжинок — вони падають на землю, гілля і на неї.

Ніна трусить гілляку.

Потім підставляє лапи, набирає повно снігу й підкидає над головою.

Вона нетямиться від радості.

— Сніг! — кричить Ніна. — Напевно, це сніг!

Вона кружляє в танці, що зветься «Падає-падає-падає сніг», поки аж спотикається.

Тоді просуває голову в нору й кричить:

— Уже зима і слизько. Виходьте надвір ковзатися!

Тим часом на подвір’ї, в собачій будці, далеченько звідси лежить у своєму ліжку Буркотун, дивиться у вікно й слухає, як хропе джміль.

Учора цілий день ішов сніг. Але тепер небо всипане зірками. Одна з них сяє ясніше за решту.

— Бісова зірка! — бурчить Буркотун. — Світить так, що не дає спати!

Згодом він засинає.

Йому сниться, ніби та зірка падає з неба. Ніби вона летить поволі-поволі, але видно, що в бік подвір’я і собачої будки.

Вона кружляє над флагштоком, пропливає повз яблуневе біле гілля і наближається до вікна.

Але то вже більше не зірка.

То якась жінка в білій сукні. У неї за плечима крила, а у волоссі — корона зі свічок, які горять так, що засліплює очі.

На якусь мить вона зникає.

Потім заходить у двері з якоюсь тацею в руках.

— Не бійся, — каже вона.

— Я не боюся, я злюся, — відповідає Буркотун. — Хіба ти не бачиш, що я сплю?

— У мене для тебе кава, булочки і перцеве печиво, — каже далі жінка. — А ще я принесла тобі радісну новину.

— Що за новину? — недовірливо перепитує Буркотун.

— У тебе будуть діти!

— Що це ти верзеш? У мене будуть діти?