Читати книгу - "Різдво у лісі"

Ворони схиляють голови над табличкою і проходжуються по літерах. Бурмочуть то П, то Р.

— А що виходить разом? — питає Кайн.

— ПРОДАЮ… — сміється одна ворона.

— ПРИЙДУ… Г… — сміється друга.

— А що таке Г? — питає Ніна.

— Г — це гном. Він приходить на Різдво, — каже перша ворона.

— А що таке Різдво? — питає мама.

— Та хтозна. Але, певно, щось надзвичайне, — каже друга ворона.

— І щось таємниче, — додає перша.

Потім вони здіймаються в повітря і сміються.

Ще б пак — воронам майже завжди смішно.

Наступного дня до кролів навідується білочка.

— Я вже знаю! — ледве зводячи дух, вигукує вона ще знадвору.

— Спершу треба стукати, — каже дідусь. — І вітатися. Сядь на стілець і відхекайся. Тоді розкажеш, що ти знаєш.

Білочка каже «Добрий день!» і сідає на стілець, сплетений з коріння.

Дядько Кіна подає їй склянку соку з соснової хвої.

— Ну, то що ти знаєш? — питає дідусь.

— Що таке Різдво, — гордо відповідає білочка.

— І звідки ти про це дізналася? — питає дідусь.

Йому прикро, що така молоденька білочка знає те, чого не знає він.

— Від бабусиного дядька. Він дуже старий.

— Ну й що він сказав?

— Він сказав, що на Різдво дерево прикрашають красивими іграшками, їдять смачні страви і танцюють. А ще співають. І дарують одне одному подарунки.

— Справді?

— Так. Він чув це від людей, які приходили в ліс і спиляли красиву гіллясту ялинку, по якій було так гарно лазити.

— А твій родич казав, коли буває те Різдво?

— Тоді, як приходить гном, — відповідає білочка.

— О, то нам треба приготуватися, — каже дідусь.

— А чому ти думаєш, що він прийде сюди? — дивується мама.

— Хіба він не написав, що прийде? — питає дідусь. — І хіба гноми живуть не в лісі?

Невдовзі всі лісові тварини вже знали, що до них прийде гном.

І польові миші. І борсук. Навіть черв’яки в землі про це говорять, щоправда, уві сні. І пташки у верхів’ї дерев.

— Невдовзі він прийде, невдовзі він прийде, — цвірінькають вони.

Проте одного вони не знають: хто такий гном.

— Певно, він страшенно бідний, — роздумує вголос дядько Кіна. — Це видно з його імені. Лише бідолах називають гномами.

— Атож, — жваво відгукується мама. — Бідолашечка. Нам треба наготувати для нього багато подарунків.

— І можна подарувати пісню! — вигукує дідусь.

— Яку ще пісню? — питає Ніна.

— Ну, звісно, гномську. Радісну пісню, щоб він розвеселився і забув про свою скруту.

— А хто її придумає?

— Я, — відповідає дідусь. — Я зараз же піду придумувати.

— А ще треба почастувати його всілякими ласощами, — озивається тітка Інка.

— І добрими стравами! — каркають ворони.

— І без кінця-краю обійматися, — туркоче голуб.

— Без кінця-краю обійматися? — перепитує тато.

— Так, принаймні я таке чув, — каже голуб, що вряди-годи літає до міста. — На Різдво у місті заведено без кінця-краю обійматися. Усі це кажуть.

— Щось не віриться, — каже дядько Кіна.

— Ну, я ж не знаю, — каже голуб. — Я просто таке чув.

І він летить геть, залопотівши крилами, збентежений, що, може, ляпнув якусь дурницю.

Але польові миші без кінця-краю обіймаються і хихикають:

— Можна вас іще раз обійняти, пане гноме?

У кутку сидить дідусь і творить.

— Сніг, — пише він.

Потім стирає написане й каже: «Гм».

Усюди в лісі готуються до приходу гнома.

Дядько Кіна миє вуха, бо кролики люблять, щоб вони в них були чистюсінькі.

Тітка Інка зі жменьки моху та горобинової гілочки зробила святкову шапочку.

Кроленята вчаться без кінця-краю обійматися.

Мама-кролиця витирає ганчіркою меблі.

А тато-кролик сидить, насунувши на голову свій чорний капелюх, і роздумує