read-books.club » Фантастика » 1984 📚 - Українською

Читати книгу - "1984"

355
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "1984" автора Джордж Орвелл. Жанр книги: Фантастика. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 48 49 50 ... 95
Перейти на сторінку:
кілька днів, щоб її дістати. Ви маєте розуміти, що їх не так багато в обігу. На них полює Поліція Думок і знищує майже так само швидко, як ми їх друкуємо. Але це не має великого значення. Ця книжка незнищенна. Навіть якби знищили останній примірник, ми змогли б відтворити її від першого до останнього слова. Ви на роботу ходите з портфелем? — запитав він.

— Зазвичай, так.

— Як він виглядає?

— Чорний, дуже обшарпаний. З двома ремінцями.

— Чорний, з двома ремінцями, дуже обшарпаний — гаразд. Якогось дня, найближчим часом — точну дату я вам зараз не скажу — в одному з повідомлень серед ваших ранкових завдань буде неправильно надруковане слово, і ви повинні будете попросити, щоб його замінили. Наступного дня ви підете на роботу без портфеля. Протягом дня до вас на вулиці підійде чоловік, доторкнеться до вашого плеча й скаже: «Здається, у вас із рук випав портфель». Ви його піднімете, і в ньому буде примірник книжки Ґолдштайна. Через два тижні ви її повернете.

Вони хвилину помовчали.

— За дві хвилини вам треба йти, — сказав О’Браєн. — Ми зустрінемося знову — якщо зустрінемося...

Вінстон подивився на нього.

— У місці, де не буде темряви? — невпевнено запитав він.

Не здивувавшись, О’Браєн кивнув головою.

— У місці, де не буде темряви, — погодився він, ніби зрозумівши натяк. — А зараз, перш ніж піти, хочете щось додати? Щось мені передати? Щось запитати?

Вінстон замислився. Йому нічого було запитувати, ще менше хотілося говорити якісь пишномовні банальності. Замість чогось безпосередньо пов’язаного з О’Браєном чи Братством у його свідомості виникла картина темної спальні, в якій його мати прожила свої останні дні, і кімнати над крамницею містера Чаррінґтона зі скляним прес-пап’є та залізною гравюрою в рамі з червоного дерева. Майже мимохіть він запитав:

— Ви коли-небудь чули старий віршик, що починається так: «Помаранчі і лимони, Сент-Климента кажуть дзвони»?

І О’Браєн знову кивнув головою. І з поважною серйозністю він продовжив:

«Помаранчі і лимони, Сент-Климента кажуть дзвони,

Віддавай три фартинги, гудуть дзвони Сент-Мартіна,

А Олд-Бейлі все бубнить, віддавай мені їх вмить!

І Шордіч дзвенить десь там: «Будуть гроші, то віддам!»

— Ви знаєте останній рядок? — здивувався Вінстон.

— Так, я знаю останній рядок. А зараз, боюся, вам час іти. Але стривайте. Давайте я вам також дам пігулку.

Коли Вінстон підвівся, О’Браєн подав йому руку. Його могутній потиск мало не розтрощив кістки Вінстонової долоні. У дверях Вінстон озирнувся, але, схоже, О’Браєн вже забув про нього. Він чекав, поклавши руку на вимикач телеекрана. За його спиною виднівся письмовий стіл з лампою під зеленим абажуром, мовописом і плетеними дротяними кошиками, наповненими паперами. Справу завершено. За півхвилини, подумав Вінстон, О’Браєн знову повернеться до своєї важливої роботи на користь Партії, яку йому довелося на короткий час перервати.

Розділ 9

Від перевтоми Вінстон почувався наче желатиновим. «Желатиновий» було влучне слово. Воно несподівано спало йому на думку. Його тіло було не лише розм’яклим, як желе, а й напівпрозорим. У нього було таке відчуття, що коли він підніме догори руку, то на світлі вона просвічуватиметься. Постійна наднормова праця висмоктала з нього всю кров і лімфу, залишивши тільки крихку субстанцію нервів, кісток і шкіри. Усі відчуття страшенно загострилися. Комбінезон натирав йому плечі, хідник лоскотав ноги, навіть стискання пальців у кулак вимагало таких зусиль, що в нього аж тріщали суглоби.

За п’ять днів він пропрацював понад дев’яносто годин. Всі у Міністерстві працювали так само. Тепер усе закінчилося, і йому не було чого робити, він не мав ніякої роботи по партійній лінії аж до завтрашнього ранку. Він міг провести шість годин у своїй схованці і ще дев’ять у власному ліжку. У променях лагідного полудневого сонця він повільно простував брудною вулицею у напрямку крамниці містера Чаррінгтона, поглядаючи краєм ока, чи немає десь поблизу патрулів, але інтуїція йому підказувала, що цього полудня він у безпеці і йому немає чого боятися. В руці він тримав важкий портфель, який з кожним кроком, чіпляючи ногу, бився об коліно. У портфелі лежала книжка, яка тепер на шість днів була в його розпорядженні і яку він ще й досі не розгортав, і навіть не дивився на неї.

На шостий день Тижня Ненависті, після процесій, промов, криків, співу, прапорів, плакатів, фільмів, воскових фігур, гуркоту барабанів і завивання сурем, тупотіння ніг на марші, скреготу танкових гусениць, реву численних літаків, вибухів снарядів — після шістьох днів, протягом яких усе це тривало, коли могутнє божевілля досягло свого апогею і загальна ненависть до Євразії перетворилася на таку маячню, що якби юрбі до рук потрапили ті дві тисячі євразійських військових злочинців, які в останній день святкувань мали бути публічно повішені, вона, поза всяким сумнівом, роздерла б їх на шмаття, — саме цієї хвилини було оголошено, що Океанія не воює з Євразією. Океанія воює з Остазією. Євразія ж є союзником.

Звичайно, ніхто не уточнював, що відбулася якась зміна. Просто раптово й водночас повсюди стало відомо, що ворогом є Остазія, а не Євразія. Тоді, коли це сталося, Вінстон саме брав участь у демонстрації на одній із центральних площ Лондона. Була вже ніч, і бліді обличчя та червоні прапори яскраво підсвічувалися мертвотним світлом прожекторів. На площі було кілька тисяч людей, включаючи тисячу школярів в одностроях Розвідників. З обтягненої кумачевою тканиною трибуни з промовою виступав оратор з Внутрішньої Партії — маленький худий чоловічок із непропорційно довгими руками та великим лисим черепом, на якому ще збереглося кілька жмутиків прилизаного волосся. Перекошений від ненависті, цей коротун однією рукою вчепився у мікрофон, а іншою, увінчаною непропорційно великою долонею на кістлявому зап’ястку, погрозливо вимахував у повітрі. Його багаторазово підсилений голос металічно гудів, зачитуючи нескінченний перелік жорстокостей, убивств, депортацій, грабунків, зґвалтувань, знущань над в’язнями, бомбардувань мирних жителів, шаленої пропаганди, несправедливих агресій, порушених договорів. Його було неможливо слухати без того, щоб спочатку не перейнятися почутим, а потім не збожеволіти від люті. Через кожні кілька секунд лють натовпу сягала апогею, й голос промовця тонув у дикому ревищі, який безконтрольно вихоплювався з тисячі горлянок. Найнесамовитіші зойки лунали від школярів. Промова тривала вже десь хвилин двадцять, коли на платформу вистрибнув посланець і тицьнув оратору папірець. Той, не припиняючи говорити, розгорнув його і прочитав. Нічого не змінилося ані в його голосі, ані в поведінці, ані в його прокламаціях,

1 ... 48 49 50 ... 95
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «1984», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "1984"