Читати книгу - "Історія цивілізації. Україна. Том 1. Від кіммерійців до Русі (Х ст. до н.е. — ІХ ст.)"

який, на думку Ю. В. Болтрика та О. Є. Фіалко, може ототожнюватися з гробницею царя Атея, було розкопано частину довкола курганного простору. Тут археологи зафіксували кілька скупчень людських та кінських кісток із деталями вузди. Оскільки ці знахідки не були поміщені в могильну яму, а просто лежали на давній похованій поверхні, автори публікації цієї пам’ятки пов’язали їх із рештками мертвих охоронців — почту похованого царя.

Царські могили у Геррах

Повертаючись до свідчень Геродота, зауважимо, що заслуговує на довіру і локалізація царських поховань. Нагадаємо, він писав, що: «Могили їхніх царів розташовано в місцевості Геррів, в тому місці, до якого Борисфен судноплавний, пливучи від моря… І коли так вони [скіфи] об’їздять із покійником усі племена, вони прибувають у країну Геррів, яка є областю останнього підвладного їм племені і місцем поховання царів» (Herod, IV, 71).

Існує велика наукова дискусія щодо локалізації місцевості Геррів. Найбільшу проблема криється у ідентифікації річки Герр, за якою і був названий край. На сьогодні найбільш вірогідним є ототожнення з однією із двох сучасних річок — Конки чи Молочної. Саме це, а також наявність у регіоні так званого Великого Лугу у низинах Дніпра концентрації і заможних поховань знаті у VII–V ст. до н. е., і найбільших курганів скіфської аристократії IV ст. до н. е. схиляє до правомірності такої локалізації Геррів. На це вказує також згадка про судноплавність Дніпра — отже, це місцевість південніше порогів.

Поховання рядових скіфів

«Так вони ховають своїх царів, а інших скіфів, коли ті помирають, найближчі родичі кладуть на вози і перевозять їх до домів приятелів. І кожен із них приймає їх і частує всіх, хто супроводжує померлого, водночас підносячи йому всі ті страви, якими частує і живих. Отак сорок днів возять незнатних людей, а вже потім їх ховають» (Herod, IV, 73).

Відомі свідчення, які підтверджують традицію тривалого прощання з небіжчиком. Зокрема, Ю. В Буйновим та В. Б. Шевченком було помічено, що в рештках поминальної їжі, що збереглися в продуктах корозії бронзового казана з невеличкого кургану № 14 біля с. Черемушна на Харківщині, законсервувалися окислами личинки синіх м’ясних мух. За розмірами істот було видно скільки часу казан із м’ясом стояв у відкритому стані — від одного до двох тижнів. Отже, приблизно стільки тривало і прощання з померлим.

Ще на початку ХХ ст. дослідникам було зрозуміло, що найбідніші за інвентарем підкурганні поховання належали рядовим общинникам. У подальшому було з’ясовано, що у постгеродотівський час скіфи почали ховати найбідніших осіб і у ґрунтових (без насипів) похованнях: Мамай-Гора, Скельки у Нижньому Подніпров’ї, Барвінкова Гора у Поворсклі та ін. Такі невеликі могили не містять жодних престижних речей, а лише мінімум зброї, посуду та заупокійної їжі. Такий поховальний звичай не відбився у писемних джерелах, а виявлений лише на основі даних археології.

Отже, інформатори Геродота, або безпосередньо сам історик були знайомі в деталях із особливостями скіфського поховального обряду. Помітно, що риси, притаманні для церемоніалу IV ст. до н. е., Геродоту ще не відомі. Описуючи похорон царя, грецький автор розкриває синхронний йому і найбільш традиційний варіант поховальної практики.

Саме поєднання даних археологічних розкопок та писемних джерел дає змогу реконструювати певні ритуальні практики скіфів, а також відстежувати зміни у них протягом часу.

Боги і Богині Еллінів

Тетяна Шевченко

Основою релігії давніх греків був політеїзм, багатобожжя. Віра в силу незліченних богів і божеств, що населяють недосяжний Олімп, інші численні гори, ліси, моря і ріки, була спільною для всіх еллінів. Поети описували особливості життя цих богів. Олімпійських згадували найчастіше, інших — богів більш віддалених місцевостей — звеличували на місцях. Тисячі і десятки тисяч божеств і героїв описали грецькі автори. Завдяки тому, що в античності фактично не було чітких релігійних канонів, єдиної правильної догми, поетична думка створила десятки різних варіантів життєписів і просто пригод богів.

Найвідомішими для всіх еллінів були мешканці Олімпу: Зевс, Гера, Посейдон, Гестія, Деметра, Персефона, Аполлон, Артеміда, Афіна, Діоніс, Гермес, Аїд, або за іншою версією, Плутон, Гефест і Геба. З них останніх зараховували до олімпійських далеко не всі міфотворці. Те, що їх усі греки знали, не означало, що вшановували в усіх античних полісах однаково. Навіть в такому місті як Афіни, зовсім не Зевсові вклонялися найбільше. Ніхто не мав сумнівів щодо його першості серед богів, але головнішою для мешканців міста була Афіна. Що й казати про інші міста Ойкумени, які берегли свою історію заснування, пам’ятали своїх героїв, вирішували, хто з богів більше прихильний саме до них.

Наприклад, Аполлон допоміг грекам, що заселили береги моря сучасної України, заснувати свої поселення на новому місці. У кожному з нових полісів його вшановували усією громадою. В Ольвії влаштували святилище на головній священній ділянці міста, в Пантікапеї збудували величний храм, найбільший в усьому Причорномор’ї, в Херсонесі зображали на монетах. У Тірі й Ольвії цей бог очолив пантеони, тобто став головним богом цих міст. Він привів понтійських греків на нову землю. І як же було йому не дякувати. Звернувшись у святилище Аполлона, хто в Дельфи, а хто в Дідіми, вони отримали пораду оракула. Вустами пророчиці Аполлон показав їм, куди рушати кораблями, де їх чекає успіх у новому житті.

А далі — була їхня історія. Майбутні херсонесити зустріли опір гірських племен. І тут треба було звертатися до войовничих богів. Артеміда Партенос (грецькою «Діва») стала сакральною завойовницею Таврики. Минуть роки, і завойовником значних сільськогосподарських територій навколо Херсонеса вважатиметься, поряд з нею, герой Геракл. Він також отримає головне місце в пантеоні міст азійської частини Боспору. Керкінітіда, що історично розвивалася під впливом Херсонеса, також, на думку її мешканців, перебувала під опікою Артеміди та Геракла.

Ольвіополіти освоїли тиху гавань на лимані і продовжували вшановувати Аполлона. Утім, у часи чвар у місті виявилося, що допомогти цей бог може краще, якщо називати його вже не Аполлон Ієтрос («Лікар»), а Аполлон Дельфіній. Зі зміною історичної ситуації, у перших століттях нашої ери на чолі пантеону Ольвії постає вже герой Ахілл. Прирівнявши до бога, мешканці називали його епітетом Понтарх.

У містах Боспору, в Тірі та Ніконії — свої історії стосунків із богами. До Афродіти Уранії (Небесної) зверталися боспоряни від імені усієї громади. Так, на Олімпі ця богиня легковажна. Отримуючи освіту, мешканці Пантікапею, Феодосії, Німфея, Тірітаки, Порфмія і Кімеріка знали про це з юних літ. Але лише їй вони були вдячні за сильну державу, яку об’єднувало місто Пантікапей. В них вона була покровителькою мореплавства, а також самого заснування їхніх міст. Храми Афродіти існували в Пантікапеї, Німфеї, Фанагорії, Горгіпії та Кепах. Громадські святилища підтримувалися у Кітеї, Мірмекії, Феодосії й Танаїсі. Еллінська Афродіта не була таким однозначним божеством. Її культ мав давні корені, і вів свій початок від культу Великої Матері як джерела всього живого. Це один із найдавніших і найскладніших культів. Тільки пізніше вона стала покровителькою кохання, водночас не втративши своїх захисних і хтонічних функцій. Окремі династії Боспорських правителів упроваджували культи своїх покровителів, наприклад, Діоніса.

Це не означає, що інших богів забували. Зовсім ні. Були божества, яких вшановували на найвищому рівні від часу заснування поліса до повного занепаду язичництва. Але це не було