Читати книгу - "Історія цивілізації. Україна. Том 1. Від кіммерійців до Русі (Х ст. до н.е. — ІХ ст.)"

прагненням до монотеїзму. Всі інші боги, яким вклонялися поряд із покровителем, відповідали за свій окремий аспект життя населення. Зевс був у пантеоні багатьох міст Боспору, його символ блискавка зображувався на монеті Керкінітіди, Херсонеса. Але найбільше дарів отримував той, на кого найбільш надіялися чи найбільше боялися. У війні допомагав Арес і йому слід було принести пожертви перед боєм.

Землеробські сподівання на врожай покладали на Деметру та її доньку Кору-Персефону. А землеробським давньогрецьке суспільство було від початку і до кінця. Міста, торгівля, війни, митці, поети… Усе так, але основне населення займалося сільським господарством. Кожен поет не цурався військової справи, а кожен, хто заслужив повагу на громадських посадах, — виконував релігійні функції в громадських святилищах. Земельний наділ був основою належності до громадянської общини. Релігійні свята, пов’язані з проростанням зерна, стосувалися всіх. За міфом, це Кора-Персефона поверталася із потойбічного світу, де вона була дружиною Аїда, до своєї матері Деметри. У творах образотворчого мистецтва вона із зерном у руці, своїм символом перебування півроку під землею, куди її викрав чоловік. Так само сезонні свята, пов’язані з вирощуванням винограду і виготовленням вина, стосувалися усієї громадянської общини. Спільні процесії до храму або до заміського святилища, про які згадано і в херсонеському написі на мармурі, пожертви, події у театрі — все це було присвячене Діонісові.

На межах сільськогосподарських земель полісів, фактично на межах держав навколо міст, також існували святилища. Часто вони були прив’язані до незвичних природніх місць — мис, коса, ущелина, печера, ліс, які за віруваннями греків, населяли божества і напівбожества. Зокрема, в Ольвії існувало святилище в Гілеї, священному гаю. Сліди антич­них святилищ на пагорбах і горах знаходять навколо Німфея. Про святилище на мисі Партеній та жрицю Артеміди Іфігенію грецькі поети написали до десятка версій оповідей.

Завдяки цим місцевостям, грецькі боги отримували свої епіклези («епітети»), які визначали особливості їхнього культу. Матір богів, усім відома як Кібела, була Матір’ю Ідейською в Песинунті, біля гори Іда, мала свої епітети в Кізіку біля гори Діндімон, в Римі, де вшановувалася на пагорбі Палатин. Ні в Херсонесі, ні в Ольвії, ні на Боспорі нема жодного свідчення, що греки цих міст і поселень навколо них називали її Кібелою. Матір’ю богів — так, рідше — Матір’ю Фригійською, Матір’ю Ангіссою, а також Матір’ю Гілейською. Це при тому, що зображали її на всій території Ойкумени однаково: сидячи на троні з левом, який стоїть поряд, або якого вона тримає на колінах чи попирає ногою. Численні епітети отримав Аполлон. Окрім Ієтрос і Дельфіній, відомих в Ольвії, його називали Аполлоном Фебом. Таким іменем підкреслювалися його судові та каральні функції.

Греки на території сучасної України вшановували Борисфена, божество ріки Борисфен (Дніпро), Херсонас, уособлення міста Херсонес, Тірас — божество Тіри. Деякі міста мали культові нави — Німфей, від святилища напівбожественних німф, Феодосія від давньогрецького «боголюбна», Ніконій, від богині перемоги Ніки, Ахіллейон від героя Ахілла. На інших берегах Чорного моря були міста, названі на честь інших богів: Аполлонія, Діонісополь, Гераклея тощо.

Богів можна було вшановувати всіх. Гірше було обійти увагою якесь важливе божество. Якщо якийсь громадянин вважав за потрібне вшановувати не лише тих богів, яким влаштовували загальні урочистості, він міг робити це вдома, з родиною. Міг організувати навіть релігійне об’єднання навколо культу цього бога — колегію, фіас. У Греції найчастіше до таких спілок входили члени філи або фратрії, об’єднань родів у межах громадянської общини. У деяких полісах ці союзи приносили пожертви і влаштовували святкові бенкети на честь тих самих богів поліса — Діоніса, Зевса, Геракла. Однак віра у свій особливий статус змушувала їх додатково, або якось по-особливому вшановувати тих самих божеств. Зокрема, Деметра і Кора-Персефона, Діоніс, Матір богів, а пізніше Ісіда, Мітра потребували таїнств — таємних культів з ініціаціями, випробуваннями перед посвятою, які називали містеріями. Причому, ті самі учасники зі всіма мешканцями міста брали участь у загально-полісних святах, а також у цих містеріях.

Удома, в родині, пожертви здійснювалися богам-покровителям сім’ї, вогнища, безпеки в межах огородженої території. Це Зевс із епітетами Геркей, Ктесій, як бог комор, огорожі та всього, що в її межах, Гестія, богиня вогнища. Родинні події — народження дитини, шлюб, смерть родича — супроводжувалися зверненням до богів з відповідними функціями. «О, боги!» — звертаються герої грецьких трагедій, ніби й до всіх богів. Однак під час пологів найкраще допоможе звернення до Іліфії, тоді як мешканцям Криту — до Аріадни, а у шлюбі — до Зевса і Гери, до Афродіти.

Поховання затребувало пожертви підземним богам. І тут ще більша різноманітність, не лише відповідно до регіону, а й до окремих поселень, родів, родин. При загалом однакових уявленнях про життя померлих у царстві Аїда, в архаїчний і класичний період, навіть тоді окремі греки, які брали участь в містеріях, чекали на привілейоване потойбічне життя. Тож якщо більшість звертали свої молитви, крім Аїда, до далеких предків-героїв, які мали зустріти нового померлого, то учасники таємних культів закликали бога містерій (Діоніса, Деметру чи ін.) взяти їх у продовження святкувань та бенкетів і на тому світі. З елліністичного періоду, хоча варто сказати, що в таких віддалених античних центрах як північнопричорноморські — з кінця елліністичного періоду, уявлення про життя після смерті урізноманітнюються. Героїзації жадали ледь не для кожного померлого родича. В такий спосіб кількість героїв, напівбогів і запозичених богів зростала.

У кожному полісі через різні шляхи розвитку створилася своєрідна ідеологічна ситуація, яка впливала і на релігійний світогляд окремої родини та особи. Оскільки релігія була основою культурного життя давнього населення, вшанування божеств, що належали до полісного пантеону, мало визначальне значення для консолідації населення, а уявлення про ці божества — для обґрунтування реальних подій громадського значення. В ідеології відображалися особливості політичного, економічного та культурного розвитку населення. Релігійні уявлення та пов’язані з ними ритуали були невід’ємною частиною життя людини в античності.

Релігія Херсонеса, Пантікапея чи Ольвії, тобто прийняті громадянами і членами їхніх родин ідеологія і спільні культові дії, відрізнялася від релігії інших античних полісів певними особливостями. За суттю вона була тією ж — це віра в силу багатьох богів, наділених певними функціями, а також дії, спрямовані на вшанування цих божеств. Для досягнення прихильності богів виконувалися усталені ритуали, деякі з божеств вважалися більш прихильними, або ж навіть покровителями поліса.

Про ці особливості кажуть нам писемні, епіграфічні пам’ятки, зображення богів і їхніх атрибутів на монетах, у скульптурі, рельєфі, а також архітектурні деталі і археологічні рештки храмів. Інші культові знахідки, особливо ті, що походять із розкопок жител, є свідками родинних культів. Найбільше згадок давніх авторів, Страбона, Плінія Старшого, Помпонія Мели, отримав культ верховної богині Херсонеса. Треба тільки відрізняти свідчення херсонеського культу від міфів про таврську кровожерну богиню, теж «Діву».

Зображення на монетах найчіткіше повідомляє про полісні культи. За особливостями зображень можна виявити уявлення про божества, а також історичні умови, в яких ці боги набували тих чи інших функцій. Інакше кажучи, зрозуміти ситуацію певного періоду, коли поліс потребував допомоги чи заступництва тих чи інших божеств у властивих іпостасях. Для Херсонеса, Ольвії, де карбування здійснювалося централізовано, монетні