Читати книгу - "Магія призначення, Мiла Морес"

Кішка сіла в центрі кімнати, дивиться на мене з усією увагою, ніби чекає на вказівки. Вона вперше в моїй кімнаті. У дитинстві я збігала від батьків до неї, ми грали, обіймалися, і я нерідко засинала на своїй кішці, за що в результаті отримувала догану. Нині ці спогади відгукуються у мені і болем, і щастям.

- Іди до мене на ліжко.

Сайра виконала потрібне. Акуратно лягла поруч, і я відразу її обняла. Не змогла стримати сліз, згадавши, як маленька Ені плакала, коли її відривали від своєї рисі. І згадала про Калеана, про гепарда, з яким засипала в невідомому місці, але відчувала себе у повній безпеці.

- Мені так шкода, Сайро, що я давно до тебе не приходила.

- Я вас розумію, пані. Я також сумувала.

Мені тепло, затишно, рідний дім став комфортнішим.

- Навчи мене якимось заклинанням. Ти ж їх знаєш, правда?

- Чого б ви хотіли навчитися?

- Давай почнемо спочатку, ніби я вперше знайомлюся з магією, - кажу сумно, - насправді так і є.

- Добре, пані.

Сайра розповідає мені про магію, почавши з елементарного. Все здається простим, але є деталі, про які мені не було відомо. Я запам'ятовую все легко, ніби це вже було в моїй голові. Відразу вивчила кілька заклинань, переважно для захисту.

Я заснула приблизно за годину від початку навчання. Мозок швидко видихнувся, але помітно поповнився знаннями. Я відчула себе краще і заснула з повною впевненістю, що все в моєму житті робиться на краще.

***

Наступний день пройшов у метушні. Мама ігнорувала мене майже весь час. Уникала контакту у вічі, не говорила нічого, крім слів щодо побуту, оформлення столу, нашого одягу, зачісок. Ми ніби стали чужими людьми за дві доби. Я не намагалася вивести її на відверту розмову, але нам варто було обговорити все, що планувалося на вечір.

Я почала підозрювати, що мама затіяла ту ж гру, що й Девор. Вони ніби змовились. Може, замислили зовсім не те, що я припустила? Якщо вони дійсно хочуть мене змусити вийти за нього? Що я тоді зможу зробити?

Неважко придумати. Я втечу. Приблизно знаю, куди.

Вечір розпочався, як і передбачалося, спокійно. Гості прибули о пів на шосту. Усі дружелюбно обмінялися привітаннями. Виявилося, що не лише я в неспокійному хвилюванні через цю вечерю. У рухах кожного з присутніх прозирала незручність, а в голосах невпевненість. Девор подарував мені букет, такий же подарував мамі. Все благородно, дуже правильно.

Я перебрала всі варіанти розвитку подій, придумала всі фрази, щоб відповісти на пропозицію Девора, яка повинна бути озвучена за столом у присутності його батьків і моєї мами. У всіх моїх думках була чітка, але м'яка відмова. І я вже настроїлася настільки, що готова була випалити заготівлю відразу після першого запитання, зверненого до мене. Але, на щастя, такої безглуздої ситуації не сталося.

Коли гості розсілися по місцях, гарячі страви було подано, зав'язалася невимушена розмова ні про що. Я, сидячи поряд з Девором, відчула всю незручність ситуації втричі. Захотілося сховатися під стіл, аби не зустрічатися очима ні з ким із присутніх.

Без двох хвилин шість пролунав дзвінок у двері, що привело мене до тями. Я з запитанням подивилася на маму, але вона відповіла мені нерозумінням. У двері бренькнули ще раз, і мені довелося йти відчиняти. Я таємно сподівалася, що там саме той, хто врятує мене від необхідності висловлювати всі вигадані відмовки та вибачення.

- Калеане? Що ти тут робиш? - Делікатно ставлю питання, радіючи в душі через його появу. Стримати легку посмішку мені все ж таки не вдалося. Він відповів тим же, подавшись уперед, ніби бажаючи поцілувати, але зупинився, коли в дверях з'явився Девор.

- Ені, все гаразд? - Запитує вже колишній мій хлопець, який ще, схоже, не знає про свій новий статус.

Калеан діловим кроком пройшов через коридор у вітальню, чому ми з Девором здивувалися, але змушені були піти за ним.

- Перепрошую за вторгнення, - Калеан злегка вклонився сидячим за столом. - Лоріно, це для вас, - у його руках матеріалізувався величезний кошик з квітами. Мабуть, встиг помітити два букети квітів, що стоять на підвіконні, створив презент пишніше. Хлопці уже міряються розмірами. - Ені, тобі в мене теж є подарунок, але я піднесу його трохи пізніше, якщо ти не проти.

- Що тут відбувається, люба? - Мама насторожено дивиться на мене, потім на Калеана.

- Я дозволю собі відповісти замість вашої дочки. Еніра – моя призначена, і я тут, щоб її забрати. Тож дякую за запрошення до столу, але ми відмовимося, бо у нас цього вечора інші плани. Ходімо, Еніро, - подає мені руку, дивлячись у вічі.

- Ні, Ені, - Девор говорить з тривогою, стоячи за кілька метрів від нас з Калеаном. Мені шкода, що доводиться завдавати йому таких незручностей.

- Я не можу ось так піти, Калеане, - кажу напівголосно, але знаю, що мене чують усі.

- Гаразд, - поблажливий тон.

Калеан махнув рукою – у нашій вітальні з'явилися всі Нотрили. Чоловіки у ділових костюмах, Аліта в розкішній сукні фіолетового кольору. І тільки зараз я зрозуміла, що у вигляді старшого мені здалося дивним. На вечір він прийшов у смокінгу з метеликом.