Читати книгу - "Наздогнати мрію, Ерін Кас "

— Ні, — відрізає різко. — Згоден, можливо це надто швидко і ти не готова до таких поворотів. Якщо вже не хочеш до мене, то нехай це буде гарна квартира у спокійному районі. Поговоримо про це ввечері, бо я запізнююсь.

Телефон знову починає дзвонити й Дмитро відповідає. Довго слухає співрозмовника, кидаючи на мене декілька поглядів.

— Ти впевнений? — мені здається, що він розгнівався. — Добре, зараз буду.

Ми прощаємось коротким поцілунком і він одразу їде. Поспішаю до салону, де вже на повну кипить робота. Добре, що моя клієнтка запізнюється і я нікого не підставляю. Вітаюсь з дівчатами й махаю Солі. Воно й на краще, що всі зайняті й ніхто не звертає увагу на мої руки. Заходжу до кабінету й через декілька хвилин прибігає клієнтка. Розпочинаю робочий день на гарній ночі й вже з нетерпінням чекаю вечора, коли знову побачусь з Дмитром.

В перерві між роботою спілкуюсь з подругою й розповідаю про свого вчорашнього гостя. Звісно, це приводить її в шок. Вона обурюється й активно лає Артема.
На диво, підтримує пропозицію Дмитра й навіть погрожує мені, щоб я не надумала відмовлятись. Аргументує тим, що потрібно жити зараз, а не піклуватись про те, що подумають люди. Я згодна з нею, але після вчорашньої зустрічі з Артемом у голові досі каша. Надто багато емоційного напруження звалилось на мене в останні дні. Хочу відпочити думками й повернути назад спокій.

Цілий день працюю й думаю про Дмитра. Мене захоплює його мудрість й ніжність. Здавалося б, він взагалі не знає, що це таке. Але ж ні. Коли торкається до мене, я відчуваю наскільки він ніжний й турботливий. Коли п’ю чай дзвонить телефон. На екрані фото мами і я вже знаю про що ми говоритимемо. Дивно, що Артем так пізно їй повідомив. А, я ж забула. Він не вірив, що я справді пішла.

— Так, мамо, — відповідаю й виходжу на вулицю, щоб ніхто не чув моєї розмови.

— Інночко, привіт. Давно ти не навідувалась до нас. Все добре?

— Так. Працюю. А у вас?

— Багато роботи, а помічників не знайти, — натякає на моє небажання займатись з ними магазином. Вона завжди так робить, тому я не дивуюсь. — Мені дзвонив Артем, — каже те, про що я вже здогадалась тільки-но побачила від неї виклик.

— Не сумніваюсь, — хмикаю, але чекаю, що скаже вона.

— Це правда? Ти пішла від нього?

— Так.

— Але чому? Чим він тебе не влаштовує?

— Всім. Ми зовсім різні люди. У нього немає бажання бути надійною опорою і справжнім чоловіком. Стосунки не можуть триматись тільки на бажанні когось одного, — намагаюсь пояснити спокійно.

— Інно, в усіх бувають сварки. В запалі ми всі можемо накричати й грюкнути дверима. Але ж Артем не найгірший варіант? Він працьовитий і досить успішний, симпатичний, розумний. З таким точно не будеш потребувати додаткового заробітку.

— А те, що він аж надто сильно проявляв своє кохання тебе не бентежить? — починаю закипати. Якщо послухати мою маму, то Артем — найідеальніший чоловік на планеті.

— Тобто?

— Він проявляв агресію і міг вдарити. Якщо щось було не так, як його величності хочеться, — видаю все на одному подиху.

— Артем? — недовірливо перепитує, а потім декілька хвилин мовчить. — Він справді бив тебе?

— А ти гадаєш, я жартую? Ні, мамо, мені не до жартів. Я пішла, бо більше не можу терпіти перепадів його настрою. Ми давно віддалились одне від одного, але у мене не було сміливості все припинити.

— Доню… Я не знаю, що сказати. Ніколи не подумала б…

— Я розповідаю це не для того, щоб ти мене пожаліла. Просто хочу закрити цю тему й більше ніколи до неї не повертатись. Ми більше не пара, миритись точно не будемо. Я хочу все забути й розпочати нове життя, не згадуючи Артема й роки нашого життя разом.

— Чому ти не сказала нам з татом? Я поговорила б з ним. Пояснила…

— Що, мамо? Що ти йому пояснила б? — з мене виривається нервовий сміх. — Припинімо цю розмову, не хочу сваритись з тобою. У мене запис, я маю бігти.

— Приїдеш у вихідний?

— Не знаю. Можливо. Якщо тільки ти прислухаєшся до мене й припиниш рятувати стосунки, яких вже ніколи не буде.

— Ні, тільки ми втрьох на сімейній вечері.

— Я зателефоную. Бувай, — відхиляю виклик й зітхаю.

Річ у тому, що я не дуже вірю своїй мамі. Що вона облишить спроби звести нас знову. Колись вже був такий випадок і вона активно допомагала Артему просити у мене вибачення. А я засоромилась і не зізналась, що пішла від нього, коли він вперше підняв на мене руку. А потрібно було! Потрібно було тікати не до батьків, а на квартиру. Не погоджуватись з ним говорити й категорично не повертатись у його квартиру. І ось, два роки минуло після того випадку і я розумію, як тоді помилилась.

Заходжу до салону й готуюсь до приходу клієнтки. Ліза зазирає й повідомляє, що та запізнюється. Сьогодні якийсь скажений день, всі запізнюються. А хотілося б залишитись у солодкому ранку з Дмитром й лишитись вдвох на увесь день. Телефон знову озивається викликом. Думаю, що це мама, але ні — Діма.

— Алло? — відповідаю з усмішкою. Нарешті, хоч щось хороше.

— Вийди, я стою неподалік, — говорить беземоційно й відхиляє виклик. Дивлюсь на екран й погане передчуття заповнює душу. А що як він поїхав потім до Артема?

Швидко виходжу з кабінету, кидаю Лізі, що зараз повернусь й поспішаю назустріч. Його авто й справді стоїть неподалік. Коли підходжу, він виходить, зупиняється й чекає на мене. У погляді впізнаю того чоловіка, з яким знайомилась на вечірці. Безмежний холод й байдужість, але чому? Що такого сталось?

— Щось сталось? — питаю й відчуваю як наростає хвилювання всередині.

— Ти знала? — запитує й не зводить з мене очей.

— Про що? — відчуваю себе незатишно під таким поглядом.

— Про махінації твого колишнього. Чи теперішнього. Не знаю, що у вас там відбувається, — кожне слово відгукується неприємним щемом у серці.

— Ти про Артема? Це якось пов’язано з тим вантажем? — здогадуюсь, що накосячив саме Артем.