Читати книгу - "Небезпека у лісі!, Страгозорый "

    Коли ми вийшли з печери, батьків вже не було. Мабуть, до Лурга пішли. Цікаво, чи підуть вони ще до того каміння? Хоча, дивлячись на те, що вже доволі запізно, вони вирішать піти вже завтра зранку.

— Слухай, у мене тут одне гарне місце є, де ніхто якщо що нас не буде підслуховувати. Не хочеш пройтися?

..

..

..

..

..

— Гарно тут... - Мовила тихо дівчина, коли сіла на піску й встигла роздивитися багато деталей тут.

    Я сів поруч з нею й кивнув.

— Так, справді гарно. Поки що ніхто окрім нас про це місце не знає, тому, - я подивився на подругу, - сподіваюсь, що ти нікому про це не розкажеш.

    Ластівка трохи посміхнулась і глянула на місце, де ще декілька хвилин тому зайшло сонце.

— Добре, не розповім. Обіцяю.

     Якийсь час ми сиділи мовчки, прислухаючись до того, як об піщаний берег б'ється холодна й солона вода. Птиці тут як завжди не співали навіть днем. Я встиг вже до цього звикнути, але схоже, Ластівку це трохи насторожувало.

— Тоді не холодно? - Запитую через декілька хвилин нашого мовчання.

— Ні, не хвилюйся. - Дівчина помовчала ще декілька секунд, а потім запитала: - То, колись справді жили амфігори?

— Так.

— А ти можеш щось на їх мові сказати? Бо я чула одного разу, що ти ніби вмієш. Точніше, що в тих ваших амфігорів була своя мова.

— Драконікс вчив мене пару разів, я ще не практикував її, але спробую. 

    Я трохи витягнув руку, вирішивши обрати спілкування завдяки спеціальним жестам, при цьому намагаючись згадати жести, яких мене навчив минулий провідник і які можна було б скласти у більш-менш нормальне речення.

    Нічого нормального в голову не прийшло. Тому я зупинився на виборі, що скажу парочку слів, не складаючи їх у повноцінне речення. Всеодно Ластівка нічого зрозуміти не зможе.

    Швидко й на диво без помилок зобразив три слова - «Ім'я», «небо» й «погода». Дівчина захоплено дивилася на мою руку. Коли я закінчив, Ластівка якийсь час мовчала.

— А можеш і мене навчити декільком фразам? - Зі збудженням запитала різко вона, і я трохи примружився.

— Навіщо тобі це?

— Ну, знаєш, будемо спілкуватися одне з одним так тихо, коли, наприклад, полюємо, щоб здобич не злякати. А може й сигнали одне одному передавати, чи щось «заборонене» казати.

— Що ти маєш на увазі під «забороненим»?

— Ну, наприклад, про те, про що нам не дозволяють батьки. Або ж взагалі будемо говорити щось, про що нам уголос соромно казати.

— Що ж... - Я зам'явся, не знаючи ще точно, що можна сказати. - Може, це дійсно не так вже погано. Але приготуйся до того, що нам доволі довго прийдеться це все вчити. Все-таки, жестів доволі багато. Та й до того ж, не проти вивчити ще й мову звуків, написання та слів? - Коли дівчина згідно кивнула, я трохи посміхнувся. - Добре. Тоді завтра зранку почнемо.