Читати книгу - "Моя Капризуля, Олена Арматіна"

Кілька разів за останню годину він пропонував пересісти на його кавалла. Але я вперто відмовлялася, хоча, що вже таїти, у мене від незвички боліло все: плечі, спина, сідниці, навіть п'яти - так сильно я впиралася ними в боки бідної тварини. Ні вона, ні я не були винні в тому, що нам нав'язали цю подорож. А ось справжній винуватець моїх нещасть почувався чудово - його поцяткована візерунками фізіономія так і сяяла від щастя. У якийсь момент я навіть запідозрила, що він щось таке замислив.

Незабаром я розкусила його план - але було пізно...

Монотонне погойдування кавалла, тихий шелест листя і ніжний спів вітру заколисали мене - я заснула просто в сідлі. І відразу, уві сні вирушила в печеру, в якій був захований саркофаг моєї сестри. Але на мій жах я не виявила його на тому місці, де залишила. Мені б озирнутися на всі боки - може, його знесло з місця течією? Або каміння обвалилося і зрушило його з місця? Але зробити це не встигла, бо мій чуйний сон порушили.

У перший момент я навіть не зрозуміла, що сталося. Пам'ятаю, що розплющивши очі, побачила мереживо з фіолетового і зеленого листя, і його блискучі очі. Він усміхався, немов чеширський кіт. Та так заразливо, що навіть я спочатку було посміхнулася йому у відповідь.

Але, остаточно прокинувшись, раптом виявила себе в його обіймах. Під нами мірно погойдувалася спина Пекла, мої ноги були перекинуті через стегно Ліама, а голова цілком комфортно лежала на його плечі.

- Що ти собі... - дозволяєш, - хотіла сказати я.

- Не міг же я дозволити, щоб ти звалилася на землю, - самовдоволено вимовив він, підкріпивши свій коментар поцілунком у кінчик носа.

Якби він зробив подібне в інший час, я б обов'язково обурилася. Але тільки не зараз - я згадала свій сон, який не на жарт стривожив мене.

- Ліам... - покликала я.

- Так, кохана? - тут же відгукнувся він.

- Алу... Її саркофаг зник.

- Хібаааа? - протягнув він таким дивним тоном, що я одразу насторожилася.

- Так. Мені здається, чи тебе це не дивує?  - спробувала я піднятися з його плеча, але він утримав мене.

- Не дивує, - тут же підтвердив він. - Я наказав перевезти його в безпечне місце.

- Ти... знайшов його?!

- Знайшов. Можеш не турбуватися - твоя сестра зараз під надійною охороною в Храмі Сили в Самандарі.

- Почекай-но... І коли це ти встиг?

Ліам промовчав, а я задумалася: ще вчора ввечері його поплічники запитували мене про те, де захована моя сестра. А сьогодні опівдні вона вже перебуває в Храмі?

- Ліам... А Алім теж у Самандарі?

- Так, - він кинув на мене швидкий погляд.

- А що, якщо я запропоную тобі угоду?

- Яку ще угоду?

- Послухай-но, нам не обов'язково проводити ці сім днів у лісі. Правда ж? Яка різниця, де ми їх проведемо, адже головне, щоб наодинці... Хіба ні?

Чоловік подивився на мене довгим поглядом, і промовчав. Але не відмовив, не став сперечатися - це вже добре. Я вирішила продовжити переговори.

- Адже ми можемо сховатися в якомусь будинку в Самандарі? Я не витримаю розлуки з Алімом. А в місті, поруч із тобою, наш син буде і в безпеці, і не плакатиме через розлуку зі мною. Та й ти зможеш краще пізнати його.

Сподіваюся, я була переконлива, а наш син був дорогий йому так само, як і мені.

Я бачила, що Ліам сумнівається. Його мовчання, здавалося, тривало нескінченно.

- Але в мене є умова, - нарешті вимовив він, а я ледь не заплакала від полегшення - скоро я побачу свого малюка.

Я хотіла сказати, що згодна на будь-які умови, але в горлі стояв такий ком, що я навіть слова вимовити не змогла.

- Сім поцілунків.

- Що?!

- Сім днів, і сім поцілунків. Тоді, коли Я цього захочу. І ти не сперечаєшся зі мною, не ухиляєшся, і не шукаєш причин уникнути моєї уваги.

- Добре, - мені самій було огидно від того, як тремтів мій голос. - Але тоді й ти маєш пообіцяти, що не станеш мене примушувати до .... до ....

- Сексу? - послужливо підказав мені Ліам муркотливим голосом.

- Так. До сексу.

- Ти думаєш, що мені знадобиться примушувати тебе? - він так самовдоволено посміхнувся, що я подумки присягнулася собі: сім поцілунків і нічого більше він не доб'ється від мене. НІ-ЧО-ГО!!!   - Я згоден, Капризуля.

- Ну, давай, відкривай портал, - нетерпляче зажадала я.

- Не поспішай, Капріз. Ми майже дісталися до водоспаду.

- Ти ж обіцяв!

- Звісно. Я й не відмовляюся. Але спочатку я хочу тобі щось показати. Тобі сподобається, обіцяю.

Він підняв плече, допомагаючи мені сісти рівно, потім пустив кавалла навскач. Не минуло й кількох хвилин, як ліс розступився, а ми опинилися на самій вершині уступу, з якого прямовисно вниз падав водоспад. Підніжжя водоспаду було приховано в тумані бризок, а швидкість, з якою вода падала донизу, приголомшувала. Далеко внизу було видно цілий каскад із менших водоспадів, а береги були порізані невеликими бухтами з кришталево-прозорою водою.

- Чи мріяла ти про таку красу там, у космосі? - захоплено запитав Ліам.

Я здивовано подивилася на нього: він завжди був рішучим, суворим, безжальним. Але щоб таким романтично-захопленим? Ніколи...

- Життя нам дало такий шанс, Капрісуель... - він опустив на мене погляд і посміхнувся - ніжно й мрійливо. - Ти гідна бути щасливою в цьому світі. І я не шкодую про те, що Деніел цього не зрозумів і нічого не зробив для цього.

- Ти не правий, Ліаме. Він намагався...

- Досить про нього, кохана. Скоро я навіть пам'ять про нього зітру з твоїх думок...

Однак, звучить занадто самовпевнено.

Втім, Ліам не дав мені можливості посперечатися з ним - він вправно розвернув мене до себе обличчям і звелів:

- Обійми мене ногами... - його руки ковзнули по моїй спині, міцно обіймаючи, а губи розпливлися в широкій усмішці.

Тієї ж миті з гучним ревом Пекло піднявся на задні ноги, а Ліам із силою відштовхнувся, буквально вилітаючи з сідла.