Читати книгу - "Всі барви неба, Хелена Власенко"

-          Ого, - вигукнула Оля, - вигляд маєш на мільйон. Вирішила жениха собі підшукати?

Ліна вийшла в коридор і важко зітхнувши заговорила:

-          От все в тебе зводиться до одного. Чого я не можу так одягтись просто для себе. Просто тому, що мені так подобається і не провокувати одразу думки, що хочу когось звабити. До речі, ти теж маєш гарний вигляд.

-          Дякую і вибач. Ти маєш рацію. Просто не бачила тебе такою.

-          Гаразд. Прийму це за комплімент, - посміхнулась Ліна.

-          Так і є, - в тон їй відповіла Оля.

 В бенкетному залі було доволі людно, тому Ліна вирішила, що зібрались всі. Вона з пересторогою роздивлялась присутніх і полегшено видихнула не помітивши нічого ... хвилюючого.

 Лунала спокійна фонова музика. В залі стояли накритими кілька невеликих круглих столів. Коли всі розмістились і Ліна сіла за свій стіл, то відчула що голодна. Вона пригадала, що не обідала, а віддала перевагу сну.

 Ведучий вміло розважав публіку, не даючи нудьгувати. За певний час музика в залі пожвавішала. Ліна переглянулась з Олею і поспішили на танцпол. Після півгодинних танців і постійного поправляння пряжки босоніжок, Ліна шепнула колезі, що відлучиться, щоб перестібнути її. Поки дівчина ішла до свого місця за столом, то почула, що музика стихла. Вона сіла на своє крісло і швиденько розібралась з нещасною пряжкою. В залі залунали перші акорди пісні The Chevin-Beautiful World. Ліна піднялась і взялася розправляти поділ сукні. Вона вирішила вийти на вулицю освіжитися після активних танців, але побачила перед собою простягнуту чоловічу долоню і почула спокійний голос:

-          Потанцюємо?

 Ліна різкіше, ніж хотілося, випрямилась і глянула у волошкові очі.

-          Я збиралась вийти на вулицю, подихати свіжим повітрям, тому приношу свої вибачення, - на останніх словах вона вже порівнялася з ним на шляху до виходу.

 Він схопив її долоню, пускаючи по тілу знайомі, зрадницькі мурашки.

-          Впевнений свіже повітря тебе почекає, - м’яко посміхнувся одними очима і потягнув її за собою до танцюючих пар, що Ліна і слова не встигла вимовити.

 Вадим зупинився і хотів притягнути дівчину до себе для танцю, але вона виставила перед собою руку і обурливо заговорила:

-          Тобі хоч колись відмовляли? Ти знаєш, що таке відмова?

 На його красиві очі набігла тінь:

-          Знаю, - швидше зрозуміла, ніж почула його відповідь з явним підтекстом.

 Рука опустилася і не розриваючи зорового контакту він притягнув її до себе. Однією рукою обняв за талію, а в іншу взяв її долоню. Ліна відчувала, як її починає затягувати вир під назвою «Вадим». Близькість його тіла, знайомий запах його парфумів знову туманили свідомість. Якось так вийшло, що її рука не трималася його плеча, а опинилася в нього на грудях; інша ж стиснута в кулачок заховалась в його руці.

 Ліна відчула як його долоня ковзнула вздовж попереку, сильніше притискаючи її до свого тіла.

-          В тебе фантастичний вигляд, - почула над вухом тихий голос.

 Дівчина хотіла подякувати за комплімент, але не змогла витиснути з себе ні слова.

 Томний, мов патока, голос виконавця пісні невидимими мотузками обвивав їхні тіла, міцніше притискаючи їх одне до одного і створюючи відчуття одного цілого.

 В залі приглушили світло. Він притулився підборіддям до її маківки, а долоня піднялась вздовж хребта, ближче до середини спини. Дівчина не в змозі справитись з емоціями, які заполонили її, заплющила очі і просто дозволила собі розчинитись в них.

 Відчуття гармонії, затишку, спокою давно і старанно заховані в найглибші закутки душі нахабно вирвались назовні.

 Вадим відчував в своїх обіймах тендітне тіло, яке так довірливо тулилось до нього і з усіх сил боровся з первісним інстинктом, що будила в ньому її близькість. Він ледь стримувався, щоб не схопити її в оберемок, знайти пусту кімнату і не заповнити її собою до відмови.

 «Вона не твоя. Вона вибрала іншого» - повторював, не даючи собі зірватись в прірву.

 Пройшло кілька хвилин чи минула ціла вічність, Ліна не знала, коли в очі вдарило яскраве світло, вертаючи їх з Вадимом в реальність.

 Дівчина відсахнулась від нього, кинула розгублений погляд і швидко попрямувала до столу. Ліна почувалась спустошеною. Вона випадково налила собі повний, по вінця, стакан води і не могла наважитись його взяти, боячись розплескати в тремтячій руці.

 Ведучий запросив всіх за свої столи і Ліна, борячись з бажанням втекти, таки залишилась, щоб не викликати непотрібних думок в присутніх. Хоча, зрештою, кому яке діло.

 Біля Ліни вихором всілася Оля:

-          Бачила з ким ти танцювала, - он кому є діло.

-          Ну це всі бачили, - байдуже кинула Ліна.

-          Якщо чесно, я бачила тільки як ви йшли до танцпоту, бо Марко потягнув мене на вулицю перекурити. Ти ж знаєш, йому не можливо відмовити, - розправляючи салфетку на колінах схвильовано говорила Оля.

-          Так, в нього язик підвішений, - погодилась Ліна і згодом додала, - але ти ж збиралася випробовувати свій звабливий погляд на іншому?

-          Одне другому не заважає. Не тупи, Ліна. До речі, ти думаєш я чого біля тебе сіла? Звідси зручніше ловити його увагу, - Оля змовницьки кивнула в сторону перед собою.

 Ліна механічно подивилась в тому напрямку. Вадим сидів за сусіднім столом, лицем до неї і розмовляв з чоловіком поряд.

 Відчувши на собі її погляд, Вадим повернувся і на якусь безмежно-довгу мить глянув прямо у вічі, ненароком спустошуючи душу і лишаючи тільки пам’ять про себе. В очах з’явилась ледь вловима ніжність і він повільно повернув голову, розриваючи зоровий контакт та вертаючи увагу до свого співбесідника.

 «Вечеря буде важкою» - подумала дівчина та діватись було нікуди.

 Весь час за столом вона докладала неймовірних зусиль, стараючись не дивитись перед собою, а зосереджувати свою увагу на всьому, що тільки на думку спаде. Ліна вислуховувала бідкання Олі поряд, яка нила, що ніяк не вдається виловити погляд Вадима.