Читати книгу - "Дим і попіл, Абір Мукерджі"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
— Ми завжди можемо розповісти, про що дізналися, і нехай вони з цим розбираються?
— Не думаю, що їх це зацікавить. Я щойно сказав Алленбі, що ми збираємось заарештувати місіс Данлоп, а він навіть не спитав чому. Хоч би що там було, ви ж не захочете лишити цю справу «Відділу Н», і я також,— додав я.— Саме тому і влаштували ту маленьку виставу з вашим приятелем у тюрбані. Ви могли вказати на обличчя на світлині Алленбі і вберегли б себе від побиття, але не зробили цього. До того ж гадаю, що начальство Алленбі вже знає про зв’язок між Данлопом і Фернандес. Навіщо ще їм так безцеремонно видаляти нас зі сцени? Хай там як, але те, що відбувається тут, набагато серйозніше за незадоволеного індуса, який ріже горлянки іноземцям, і моя інтуїція підказує, що військовій розвідці вже відомо, що зараз коїться. Тому вони так швидко і приїхали — намагаються утримати справу під ковпаком.
— А як сюди вписується ваш убитий наркоторговець із Тангри? — поцікавився Не Здавайся.— Ви впевнені, що зв’язок існує?
— Його прирізали у такий самий спосіб. Власне,— промовив я, наказавши водію зупинитись,— чому б вам самому на нього не глянути?
Тридцять хвилин по тому, після того як ми завернули на Премчанд-Борал-стрит за фляжкою гарбузового напою і пережили хвилю протестів з боку Не Здавайся щодо недоцільності подальшого дратування вояків, ми ступили на територію Тангри.
— Це божевілля,— вкотре повторив він.— Спробувати пробратися в будинок, який напевно й досі під охороною, а вас уже особисто попереджали не наближатися до нього, ще й упіймали, коли ви з нього виходили. Чисте божевілля.
— Питання не обговорюється,— заявив я.
Коли водій зупинився, світло вже згасало, дим від нещодавно запаленого вогню висів у сірих сутінках. Ми з Не Здавайся вийшли. Останню милю нашої подорожі подолали пішки під покровом ночі.
Йшли, тримаючись ближче до стін будинків, що ліпилися один до одного у вузькому провулку.
— Як ми проберемося всередину так, щоб нас не помітили? — поскаржився Не Здавайся.— Вони точно стежать за вікнами та дверями.
— Вам варто мати більше віри в мене, сержанте,— відповів я.— Є план.
— Невже? Якщо вам не важко, поділіться зі мною.
— Дах,— пояснив я.— Саме так я і вибрався, уникнувши поліції моралі, коли та влаштувала облаву кілька ночей тому. І так убивця проник до будинку Аластера Данлопа. Сподіваюся, що наші друзі з військової розвідки або забули про це, або їм просто не вистачає людей, щоб стежити за дахом.
— А якщо стежать?
Я поплескав його по плечу.
— Вам усе одно не варто надто цим перейматись. Коли ми дістанемося до місця, буде темно, а я набагато більша мішень, ніж ви. Ваша здатність видавати себе за паличника[21] гарантує вам цілковиту безпеку. Вони будуть зайняті тим, щоб улучити в мене, і вас просто не помітять.
Слова мої, напевне, дали йому спокій, якого йому так бракувало, бо решту дороги ми подолали у відносній тиші. Вулиці були майже порожні. Святвечір, тож богобоязні китайці Тангри, навернені в християнство єзуїтами, баптистами і тільки Господу відомо якими ще напрямками істинної віри, сиділи вдома, поводилися по-недільному й готувалися до опівнічної служби, під час якої проголосять народження Месії, а вулиці полишили собакам та нужденним.
— Ось,— указав я на високу купу сміття під стіною приземкуватої цегляної будівлі,— наші сходи.
Будинок мав низький дах із теракотової черепиці, укладеної на бамбукові балки, і непевно тулився до вищої, двоповерхової споруди. Не Здавайся із сумнівом оглянув хижку.
— Ви впевнені, що він витримає нашу вагу? Сумніваюся, що мешканці зрадіють, якщо до них крізь дах проваляться двоє поліціянтів.
— Усе буде добре,— заспокоїв його я і почав дертися купою сміття.— До того ж, якщо провалимось крізь дах, завжди можна сказати, що ми ангели, і видати це за різдвяне диво.
Сморід від сміття йшов такий, що я мало не передумав, але вперто поліз далі і скоро вхопився за край черепиці й підтягнувся вгору. Обернувся і простягнув руку допомоги Не Здавайся, на обличчі якого застигла така гримаса, ніби він уступив у щось огидне. Він заліз і сів поруч зі мною. Знизу до нас долинув приглушений звук балаканини. Розібрати мову було важко, але каденції дозволяли припустити, що це звичайні ритми сімейної розмови, а не тривога від того, що хтось почув, як два копи деруться на дах. Ми повільно розвернулися і, чіпляючись за черепицю, посунулися до стіни суміжного будинку. Цього разу Не Здавайся йшов першим; він перестрибнув вузький проміжок і опинився на карнизі над зачиненими на засув віконницями. Я стрибнув за ним і примудрився штовхнути його ногою. Сержант підтягнувся, перекинув себе через край даху і приземлився з глухим ударом. На мить він зник із поля зору, тоді, похитуючись, з’явилася його голова над парапетом, ніби в результаті падіння вона відділилася від тіла. Він поглянув униз, посміхнувся і нахилився, протягуючи мені руку. Я схопився і подерся стіною. Раптом він рвучко подався вперед, і на секунду мені здалося, що я добився лише того, що стягнув дрібного бенгальця, але він відновив рівновагу, упершись у дах, напружився і підтягнув мене вгору.
Я перекинув ноги через край, і ми обидва, важко дихаючи, попадали на черепицю.
— Добре,— нарешті сказав я,— перерву закінчено. Рухаємось далі.
Я підвівся й попрямував до дальнього кінця даху, упорався з невеличким проміжком між двома суміжними будівлями. Трохи подалі я вже міг розрізнити альков, де ховався від людей Каллаґана три ночі тому. Попереду похоронне бюро. Якщо за дахами стежили, саме зараз настала мить максимальної небезпеки. Низько пригнувшись, ми тихо поповзли вперед, досягли карниза, що відділяв один будинок від іншого. Двері до сходів, що вели вниз будівлі, були точнісінько в центрі даху. Я вказав на них Не Здавайся. Той кивнув, а тоді поклав руку мені на зап’ясток.
— Чекайте тут, сер,— прошепотів він.— Дозвольте перевірити, чи попереду все чисто.
— Це я мушу зробити,— заперечив я.
— Але ж саме я можу видавати себе за паличника.
На цих словах він перебрався через карниз і повільно посунувся до дверей.
Будь-якої миті я очікував почути голоси, що закликають до дії, або ще гірше — постріли. Я напружився, але нічого, крім лопотіння крил наполоханого
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Дим і попіл, Абір Мукерджі», після закриття браузера.