Читати книгу - "Чарівний талісман (збірник)"

До самісіньких дверей її квартири, що була на третьому поверсі, думав Лесик, як би викрутитись і не зайти, але так і не придумав За всієї схильності до фантазування іноді він губився і не міг придумати простенької брехні, на яку спроможний будь-який ледар, що не вивчив уроку.

Леся одімкнула двері та сказала:

— Давай! У темпі! Щоб протягу не було.

І він, як теля, покірно пішов, несучи в порожніх грудях розпач і тривогу

— Тс! Тихо! Може, він спить, — приклала палець до вуст Леся, обережно, щоб не клацнути замком, замикаючи двері

— Давай у кухню, — підштовхнула вона його І Лесик, переставляючи ноги, як журавель, пішов за нею в кухню

Вони ще не розпакувалися, як із кімнати почулося спершу «гу-гу-гу», потім мамине:

— Лесю, це ти?

Леся усміхнулася:

— Не спить… — і гукнула: — Це ми, мамусю! Ми зараз. Тільки розпакуємося.

Вона швидко виклала все з торбинок на стіл

— Ходімо. Не бійся В мене хороша мама. От побачиш

Лесик зітхнув. «От побачиш…» Знову Що він побачить?

«Мавпочку» в пелюшках? Ну що ж, тримайся, Лесику! Наберись мужності й відваги. І скажи так, як твоя мама говорила: «Ой, яке гарненьке!» Ну, хіба тобі важко це зробити? Ну зроби, ну!.

Лесина мама сиділа на тахті з перебинтованою ногою А біля тахти стояв візочок.

Мама була така ж білява, як Леся, тільки брови не темні, а теж біляві.

— Познайомся, мамо. Це наш Лесик Він допоміг мені принести все, що треба Не доведеться ще раз бігти

— А-а! Здрастуй, здрастуй! — лагідно всміхнулася мама. — Леся розказувала мені про тебе. Спасибі, що допоміг, їй зараз, бідненькій, важкувато Так мені не пощастило…

— Ну, нічого, нічого, все буде гаразд, — перебила її Леся. — Лікар же сказав іще кілька днів — і будемо ходити… А це наш Тарасик, — обернулася вона до Лесика. — Та не бійся, підійди ближче Він тебе не вкусить.

Серце Лесикове стукотіло так гучно, що йому здавалося — і Леся, і мама це чують.

Він підійшов і зазирнув у візочок Перше, що він побачив, — це були веселі голубі оченята, які дивилися на нього цілком свідомо й навіть трошечки іронічно.

На голові стирчав кумедний білявий чубчик, чимось схожий на півнячий гребінець. Тарасик вимахував руками і швидко-швидко дриґав ногами, наче їхав на велосипеді

Побачивши Лесика, він на мить завмер і раптом розтягнув ротик у широкій усмішці, показуючи два маленькі нижні зубчики. Це було так симпатично, що Лесик засміявся І Тарасик теж голосно хихикнув А потім склав губи трубочкою і за гугукав: «Гу-гу-гу!»

Леся і мама дружно зареготали.

— Ти диви! Він тебе признав! — вигукнула Леся

— А він усіх хороших людей признає, — сказала мама і ніжно-ніжно подивилася на Лесика. Леся перехопила мамин погляд і теж подивилася на нього

Соловейко тьохнув так радісно, що Лесик мало не задихнувся

Багато у його щедрому на радості житті було щасливих моментів, але такого, щоб ото так перехоплювало подих, він, здається, не пам'ятає

Вся квартира була заставлена вазонами з квітами і рослинами.

Вони стояли на підвіконнях, на спеціальних підставках, просто на підлозі, висіли на стінах у дротяних держачках

Тут були і фікуси, і кактуси, і пальми, і китайська троянда, і кімнатні лілії, і виткий плющ, і різні інші, назви яких Лесик не знав, а деякі взагалі бачив уперше

— Ого! — вихопилося в нього. — Ціла оранжерея!

— А це дріада восьмипелюсткова, — сказала Леся, показуючи на один із вазонів. — Листя схоже на дубове. Правда?

— Правда, — погодився Лесик.

— Але вона з родини розових, з порядку розоцвітих А ти знаєш, що до цієї родини належить і черемха, і груша, і вишня, і яблуня, і малина, і суниця?.

— Не знаю, — усміхнувся Лесик. — Але тепер знатиму

— Дуже рідкісна, — сказала Леся. — Зустрічається лише в Карпатах На горах Близниця та Піп Іван. В альпійському поясі, на висоті 1800–1900 метрів над рівнем моря.

— Гм, — тільки й сказав Лесик

— У нас на альпійській гірці біля школи точнісінько така. Це я посадила.

— Гм, — знову-таки сказав Лесик

А потім його частували чаєм з айвовим варенням і з домашніми заварними тістечками виробництва Лесиної мами («разом з Лесею!») І такого смачного чаю з таким смачним варенням і такими смачнючими тістечками Лесик, їй же право, ніколи в житті не їв.

За цей час Тарасика двічі переповивали й один раз годували І Лесик уже знав, що таке підгузнички й повзунки, яка сорочечка (без зав'язочок) одягається спершу — «на грудочку», а яка (з зав'язочками) потім — «на спиночку»

А коли Леся побігла на кухню підігрівати кашку, а мамі треба було перестелити у візочку пелюшки, вона дала хлопцеві на хвилину потримати Тарасика

— Тільки обережненько — не впусти

І Лесик притис до грудей тепле тільце І відчув, як б'ється під його рукою маленьке серце Це було якесь незвичайне почуття В його руках довірливо лежало життя, яке цілком залежало від нього, від його захисту Лесик відчув себе раптом дорослим і дужим

І тут несподівано в уяві виник прохідний двір і маленький горобчик-пташеня, що стрибає по асфальту…

Щось кольнуло хлопця, але тільки на одну мить. Йому було так добре зараз!.

Коли вам добре, коли вас хвалять і пригощають та ще й у родині тієї, хто вам подобається, ви, певна річ, забуваєте про час і про все на світі. Ви сидите й млієте. І збагнути, що ви засиділися, не можете аж ніяк

Лесик зрозумів це тільки тоді, як ненароком глянув на годинник.

— Ой! Уже чверть на сьому! А… чого ж ви мене не виганяєте?

Леся з мамою перезирнулися

— А у вас що — гостей виганяють? — лукаво усміхнулась Леся.

Лесик почервонів:

— Та ні, але…

Вже опинившись надворі, він раптом подумав: «А чого ж я не сказав, що й завтра можу допомогти, й післязавтра… їм же ж таки важко… Ех, я! Черевик!»

І що воно за такий хитрющий закон, що все розумне, яке можна було сказати у певну мить, спливає на думку не в ту мить, а значно пізніше, коли миті вже нема і говорити вже пізно.

Назавтра Лесик підбіг до Лесі й тільки-но розтулив рота, щоб спитати про маму, про Тарасика, як наштовхнувся на Лесин погляд: «Мовчи!» Неподалік од Лесі стояла Аллочка Петриківська і Ніна Слободян, які могли почути. Лесик зрозумів, що Леся не хоче, аби у